Розділ «22»

оли Вікторії із Сін-Фрезера було вісім років, її кузен, що відвідував Лос-Анджелес, розповів про хороброго Арлекіна, який пожертвував своїм життям заради Пророка. Ця історія настільки вразила Віккі, що вона відразу ж відчула спорідненість із цієї таємничою спілкою захисників. Доки Віккі дорослішала, мати, Джозетта та пастор, преподобний Дж. Т. Морґанфілд, намагались боротися з її відданістю принципові «боргу не сплачено». Віккі Фрезер звичайно була слухняною служителькою церкви, але вона відмовилася змінити свій погляд на це питання. Вона не вживала алкоголю й не виходила потайки з дому по ночах, але дотримувалась принципу «боргу не сплачено»; це був її єдиний акт протесту.

Джозетта була розлючена, коли дочка зізналася, що зустрілася з Арлекіном в аеропорту.

Тобі має бути соромно, — сказала вона. — Пророк говорив, що гріх не слухатися батьків.

— Пророк також казав, що можна порушувати другорядні правила заради того, щоб виконати важливішу волю Божу.

— Арлекіни не мають нічого спільного з волею Божою, — сказала Джозетта. — Арлекін переріже людині горло, а потім розсердиться, що кров тієї забруднила його черевики.

Наступного дня на їхній вулиці з’явилась вантажівка з енергетичної компанії. Темношкірий та двоє білих лазили по стовпах, перевіряючи лінії електропередач, але їм не вдалось обманути Джозетту. Фальшиві робітники зробили двогодинну перерву на ланч, і було схоже на те, що вони ніколи не закінчать роботи. Протягом усього дня один із них увесь час стояв біля дому Фрезерів і дивився на нього. Джозетта наказала дочці сидіти вдома й не підходити до телефону. Преподобний Морганфілд та інші члени церкви, одягнувши своє найкраще вбрання, зайшли до їхнього дому і влаштували там зібрання парафіян. Ніхто не зламає дверей та не викраде цієї раби Божої.

Віккі втрапила в халепу через те, що допомагала Майї, але вона не жалкувала за цим. Люди рідко прислухались до неї, а тепер усі парафіяни говорили проте, що вона зробила. Вона не могла вийти з дому й тому майже весь час думала про Майю. Чи ця жінка-Арлекін у безпеці? Чи, може, хтось убив її?

Через три дні після вияву непокори дівчина, дивлячись у заднє вікно, побачила, як Майя перестрибує через паркан. На хвилину Віккі почувалася так, ніби викликала Арлекіна своїми мріями.

Ідучи через газон, Майя дістала автоматичний пістолет з кишені плаща. Віккі відчинила поштовхом засувні скляні двері й помахала рукою.

— Будь обережна, — сказала вона. — На вулиці працюють троє чоловіків. Вони поводяться, як робітники з енергетичної компанії, але ми думаємо, що це Табула.

— Вони були в помешканні?

— Ні.

Майя зняла темні окуляри, перейшовши з вітальні до кухні. Пістолет зник у її кишені, але права рука все ще лежала на верхній частині металевого футляра, що висів на плечі.

— Ти не голодна? — запитала Віккі. — Зробити тобі сніданок?

Майя стала біля раковини, оглядаючи кожен предмет на кухні. Віккі теж подивилась на кухню іншими очима, ніби побачила її вперше. Каструлі й миски кольору авокадо. Пластиковий настінний годинник. Статуетка миловидої молодої селянки поряд з керамічною криницею. Усе було звичайне та безпечне.

— Пастух — зрадник, — видихнула Майя. — Він працює на Табула. Ти йому допомагала. Тобто ти теж можеш бути зрадницею.

— Я тебе не зраджувала, Майє. Клянусь іменем Пророка.

Жінка-Арлекін здавалась стомленою і вразливою. Вона все ще вдивлялася в усі закутки, ніби на неї в будь-який момент міг хтось напасти.

— Я не довіряю тобі цілком, але тут у мене великого вибору немає. Я охоче заплачу тобі за допомогу.