Розділ «19»

рати Корріґани вже чотири дні жили на верхньому поверсі фабрики одягу. На п’ятий день містер Булька подзвонив Майклові та запевнив його, що переговори з родиною Торреллі у Філадельфії проходять без перешкод. Приблизно за тиждень Майклові треба буде підписати якісь документи про перехід власності до інших рук, і вони будуть вільні.

Несподівано ввечері з’явився Дік і замовив китайську їжу. Він надіслав Хесуса донизу, щоб той почекав фургон з доставкою та сів грати в шахи з Ґабріелом.

— Наш жереб — шахи в тюрмі, — пояснив він. — Але там брати теж грають у шахи. Вони атакують знову й знову, доки чийсь король не здасться.

Коли вимкнули швацькі машини, а робітники розійшлися додому до своїх родин, на фабриці стихло. Ґабріел почув, як машина, що їхала вулицею, зупинилася перед будинком. Через вікно на четвертому поверсі він побачив, що з машини виходить водій-китаєць із двома пакетами їжі.

Дік пильно подивився на шахівницю, обдумуючи свій наступний хід.

— Якщо Хесус комусь платить, цей хтось обов’язково буде голодним. Цей водій приїхав здалека, а скупердяга Хесус дає йому на чай лише долар.

Водій узяв гроші від Хесуса й пішов назад до машини. Раптом водій запустив руку під спортивну куртку й дістав пістолет. Він наздогнав Хесуса, підняв зброю й вистрілив у голову охоронцеві. Дік почув постріл. Він підбіг до вікна. У цей час вулицею з шумом промчали дві машини. З них вистрибнуло кілька чоловіків і відразу ж метнулися до будинку вслід за китайцем.

Дік набрав номер на своєму мобільному і швидко заговорив.

— Негайно сюди кількох братів. До дверей зайшло шестеро озброєних. — Він перервав розмову, узяв свою рушницю М-16 і підійшов до Ґабріела. — Розшукай Майкла. Залишайтеся разом тут, доки не прийде містер Булька. Він допоможе нам вибратись.

Здоровань обережно підійшов до сходів. Ґабріел побіг коридором і знайшов Майкла, що стояв біля розкладачок.

— Що відбувається?

— На будинок напали.

Вони почули заглушений стінами вибух гарматного вогню. Дік стояв на сходовому марші та стріляв униз у нападників. Майкл, здавалося, був збентежений і наляканий. Стоячи в дверях, він дивився, як Ґабріел підіймає іржаву лопату.

— Що ти робиш?

— Вибираймося звідси.

За допомогою лопати Ґабріел відчинив знизу вікно. Відклавши її вбік, ширше прочинив вікно руками й визирнув. Стіни фабрики оперізував бетонний уступ завширшки чотири дюйми. Дах іншого будинку був за шість футів через провулок, на поверх нижче за їхню пастку.

У будинку щось вибухнуло, і зникло світло. Ґабріел схопив японський меч батька, що лежав у кутку кімнати. Він запхав його руків’я до рюкзака — трохи стирчало лише вістря у піхвах. Нові постріли. Дік закричав від болю.

Ґабріел натягнув рюкзак на спину й повернувся до відчиненого вікна.

— Ходімо. Ми можемо стрибнути на дах іншого будинку.