Розділ «57»

еннард Неш розмовляв з одним із своїх техніків, що перевіряли квантовий комп’ютер. Він ляснув його по спині, ніби тренер, який посилає гравця у гру, а потім перетнув кімнату й сів поруч із Майклом.

— Ми одержали попереднє повідомлення від наших друзів, — сказав Неш. — Це зазвичай означає, що головне повідомлення надійде до нас за п’ять-десять хвилин.

Охоронець генерала, Рамон Веґа, знову наповнив два келихи, а Майкл відкусив шматок крекеру. Йому дуже подобалося сидіти в затишній кімнаті та спостерігати за зачиненою скляною цистерною, наповненою рідким гелієм. У зеленій рідині постійно відбувались маленькі вибухи, і це явище всередині «акваріума», де зосереджувалась енергія, зумовлювали електронні перемикання в серці комп’ютера.

Електрони існували всередині цього світу, але квантова властивість суперпозиції давала змогу цим субатомним часткам бути ввімкненими й вимкненими, перебувати вгорі й унизу, повертатись вліво й управо — все одночасно. Щомиті вони були і тут, і там, переходячи до паралельного виміру. В іншому царстві на них чекала вища цивілізація з іншим комп’ютером. Той комп’ютер хапав електрони, створював із них пакет інформації й відсилав її назад.

— Ви чекаєте чогось конкретного? — запитав Майкл.

— Повідомлення від них. Можливо, винагороду. Три дні тому ми надіслали їм відомості, дістані від вас про Друге царство. Саме на це вони й чекали від нас — мапу доріг від Мандрівника.

Неш натиснув на вимикач, і зі стелі опустилися три телевізори з плазмовими екранами. В іншому боці кімнати технік, що уважно дивився на монітор комп’ютера, заходився набирати команди. За кілька секунд на екрані монітора, розташованого ліворуч, з’явилися цяточки світла й плями темряви.

— Ось їхнє повідомлення. Це бінарний код, — пояснив Неш. — Світло й Темрява є основною мовою Всесвіту.

Комп’ютери переклали код, і на першому екрані з’явилися числа. Потім на центральному екрані Майкл побачив прямі й ламані лінії, розташовані в певному порядку. Це і було схемою складної машини.

Генерал Неш поводився, наче відданий вірянин, котрий тільки-но побачив обличчя Бога.

— Це те, чого ми чекали, — пробурмотів він. — Перед вами наступна версія нашого квантового комп’ютера.

— Скільки часу буде потрібно, щоб зробити його?

— Мій персонал проаналізує дані й назве мені дату. А до того нам доведеться тримати наших нових друзів у стані щасливого очікування. — Неш самовпевнено посміхнувся. — Я трошки граюся з тією чужою цивілізацією. Ми хочемо збільшити силу нашої технології. Вони хочуть вільно пересуватися між царствами. А ви показали їм, як це робити.

Бінарний код. Числа. А потім креслення нової машини. Інформація від вищої цивілізації пройшла через три екрани, й увагу Майкла привернули зображення, що спалахували перед ним. Він ледве помітив, як Рамон Вега підійшов до генерала Неша і вручив йому мобільний.

— Я зайнятий, — відповів Неш своєму абонентові. — Не могли б ви почекати до... — Раптом генералове обличчя змінилося. Він нервово підвівся й заходився вимірювати кімнату кроками. — Що ви зробили? Хто вам дав дозвіл відчиняти клітки? То де ж Бун? Ви з ним зв’язались? Що ж, покваптесь і зробіть це. Скажіть йому, щоб негайно прийшов до комп’ютерного центру.

— Виникла якась проблема? — запитав Майкл, коли Неш закінчив розмову.

— Хтось проник до центру досліджень. Мабуть, це один з тих арлекінських фанатиків, про яких я вам казав. Усе це вкрай дивно. У тих людей загалом немає змоги проникати до наших будівель.

— Ця людина в будинку?

Така можливість злякала генерала Неша. Він подивився на свого охоронця, а потім приборкав свій страх.