Розділ «17»

 суботу вранці генерал Неш зателефонував Лоренсові й повідомив, що в Натана Буна буде телеконференція з виконавчим комітетом Братів сьогодні о четвертій. Лоренс негайно помчав зі свого міського будинку до центру досліджень у Вестмінстерській окрузі й залишив охоронцеві біля парадних воріт документ зі складом учасників. Потім зайшов до свого офісу, перевірив електронну пошту і піднявся на третій поверх, щоб підготуватися до зборів.

Неш уже набрав на клавіатурі команду, яка дозволяла Лоренсові ввійти до зали засідань. Коли Лоренс підійшов до дверей, сканер зчитав його «захисну ланку», і двері з клацанням відімкнулись. У кімнаті для засідань був стіл із червоного дерева, оббиті шкірою брунатні фотелі і телевізійний екран на всю стіну. Дві відеокамери фотографували різні кінці кімнати, щоб Брати, які живуть за кордоном, могли спостерігати за дискусією.

На зборах комітету ніколи не дозволяли алкоголю, і тому Лоренс поставив на стіл пляшки з водою та склянки. Головним його завданням було впевнитись, що закрита телевізійна система працює. Використовуючи панель керування, що стояла у кутку, Лоренс з’єднався з відеокамерою, установленою в орендованому офісі в Лос-Анджелесі. Камера показувала стіл і стілець, на якому ніхто не сидів. Коли почнуться збори, Бун сяде там і виступить з доповіддю про братів Корріґанів. Мине менш ніж двадцять хвилин, і внизу телевізійного екрана з’являться чотири маленькі квадрати, панель керування вкаже на те, що Брати, котрі живуть У Лондоні, Токіо, Москві та Дубаї, почали дискусію.

Хоча Лоренс намагався здаватись старанним і шанобливим, його тішило, що в кімнаті нікого не було. Він був наляканий, і його звичайна маска не приховувала почуттів. Тиждень тому Липа надіслав йому маленьку відеокамеру на батарейках під назвою «павук». Павук, схований у кишені Лоренса, був ніби бомбою з годинниковим механізмом, яка могла будь-коли вибухнути.

Лоренс двічі перевірив склянки для води, щоб переконатися, що вони чисті, а потім попрямував до дверей. «Я не можу цього зробити, — думав він. — Це надто небезпечно». Але його тіло відмовилось покинути кімнату. Лоренс почав подумки молитись: «Допоможи мені, Отче. Я не такий хоробрий, як Ти».

Раптом гнів, який він відчував через своє боягузтво, узяв гору над інстинктом самозбереження. Спочатку він вимкнув камеру для закритої телевізійної системи, яку будуть використовувати протягом дискусії, а потім нахилився та зняв туфлі. Швидко рухаючись, він став на стілець, а далі на середину стола Лоренс уставив павука в кондиціонер, прикріплений до стелі, упевнився, що він добре тримається на своїх магнітах, і зістрибнув на підлогу. Минуло п’ять секунд. Вісім. Десять. Лоренс увімкнув камеру для закритої телесистеми й заходився розставляти стільці.

Доки Лоренс не став дорослим, він і не підозрював, що його батько був японським Арлекіном на прізвисько Горобець. Мати розповідала йому, що завагітніла, коли була студенткою Токійського університету. Її заможний коханець відмовився з нею одружитись, а робити аборт вона не хотіла. Щоб не виховувати позашлюбну дитину в японському суспільстві, жінка емігрувала до Америки й виростила сина в Цинциннаті, місті в штаті Огайо. Лоренс цілковито повірив у цю історію. Незважаючи на те що мати навчила його читати й говорити по-японськи, він ніколи не відчував бажання полетіти до Токіо і знайти там якогось егоїстичного бізнесмена, який відмовився одружитися з вагітною студенткою.

Мати Лоренса померла від раку, коли він був на третьому курсі. У старій пошивці, схованій у шафі, він знайшов листи з Японії від її рідних. Його здивувало, що ці листи були добрими й ніжними. Мати розповідала йому, що родина вигнала її з дому, коли вона завагітніла. Лоренс надіслав листа родині, і його тітка Маюмі прилетіла до Америки на похорон.

Після похоронної церемонії Маюмі залишилася, щоб допомогти спакувати все в будинку й перетворити його на комору. Тоді вони і знайшли речі, які мати Лоренса привезла з Японії: старовинне кімоно, кілька старих університетських підручників і фотоальбом.

— Це твоя бабуся, — сказала Маюмі, указуючи на літню жінку, що усміхалася в об’єктив. Лоренс перегорнув сторінку. — А це кузина твоєї матері. І її шкільні подруги. Гарненькі дівчатка.

Лоренс перегорнув наступну сторінку, і з альбому випали дві фотокартки. На одній із них була його молода мати. Вона сиділа поруч із Горобцем. На іншій фотокартці Горобець був сам із двома мечами.

— А це хто? — запитав Лоренс. Чоловік на фото мав спокійний і дуже серйозний вигляд. — Хто ця людина? Будь ласка, розкажіть мені. — Він подивився на тітку, а та заплакала.

— Це твій батько. Я бачила його з твоєю матір’ю тільки одного разу — у ресторані в Токіо. Він був дуже сильним.

Тітка Маюмі знала дуже мало про чоловіка на фотокартках. Він називав себе Горобцем, а час від часу — Фукуравою. Лоренсів батько був задіяний у чомусь небезпечному. Мабуть, він був шпигуном. Багато років тому його вбила зграя гангстерів якудза під час перестрілки в готелі «Осака».

Після того як тітка полетіла назад до Японії, Лоренс проводив увесь свій вільний час в Інтернеті, шукаючи інформацію про свого батька. Знайти відомості про випадок у готелі «Осака» було легко. Статті про різанину з’явилися в усіх японських газетах і в міжнародній пресі. Тоді загинуло вісімнадцять якудза. Гангстер на ім’я Гіроші Фукурава був у списку померлих, і в японському журналі було надруковано посмертну фотографію його батька. Лоренсові здалося дивним, що в жодній статті не було подано причин інциденту. Звичайно, репортери називали це Гангстерською сутичкою або зіткненням через нелегальні прибутки. Двоє поранених якудза вижили, але вони відмовились давати свідчення.

У Герцогському університеті Лоренс навчився писати комп’ютерні програми, які опрацьовували велику кількість статистичних даних. Після закінчення університету він працював на ігровий веб-сайт під керівництвом армії США, що аналізувала реакції підлітків, які формували оперативні команди й боролися одне з одним у розбомбленому місті. Лоренс допоміг створити програму, яка відтворювала психологічний портрет кожного гравця. Портрети, створені комп’ютером, були тісно взаємопов’язані з оцінюванням, яке проводять ті, хто набирає новобранців до війська. Програма визначала, хто буде головним сержантом, хто працюватиме з радіо, а хто буде добровольцем для завдань із високим ризиком.

Робота, пов’язана з армією, привела хлопця до Білого дому та Кеннарда Неша. Генерал зрозумів, що Лоренс — гарний адміністратор, якому не слід занедбувати своїх здібностей, пишучи комп’ютерні програми. У Неша були зв’язки в ЦРУ й Агентстві національної безпеки. Лоренс усвідомлював, що коли він працюватиме на Неша, це допоможе йому здобути високий рівень надійності, і тоді він дістане доступ до таємної інформації про свого батька. Він вивчав фотокартку батька з двома мечами. У Горобця не було витончених татуювань, характерних для якудза.

Коли Лоренс трохи попрацював на генерала Неша, той покликав його до себе в офіс і дав те, що Брати називали «Знанням». Йому розповіли найголовніші факти у відповідній інтерпретації: існує угрупування терористів під назвою Арлекіни, яке захищає єретиків під назвою Мандрівники. Для того щоб суспільство було здоровим, важливо знищити Арлекінів і контролювати Мандрівників. Лоренс повернувся до свого робочого місця з першими шифрами доступу, набрав ім’я свого батька в інформаційній базі даних. І отримав відповідь, яка розкривала цю таємницю. ІМ’Я: Горобець. ВІДОМИЙ ТАКОЖ ПІД ІМЕНЕМ: Гіроші Фукурава. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ: відомий японський Арлекін. МОЖЛИВОСТІ: Рівень 2. ЕФЕКТИВНІСТЬ: Рівень 1. СТАТУС НА ЦЕЙ МОМЕНТ: Знищений — готель «Осака» — 1975.

Коли Лоренсові надали більше знань та більший діапазон шифрів доступу, він дізнався, що найманці Братів знищили майже всіх Арлекінів. І тепер йому доводилось працювати на військо, яке вбило його батька. Його оточувало зло, але він, як актор театру ноґаку, змушений був носити маску на обличчі.