Розділ «10»

оки доктор Річардсон пакував потрібні для поїздки речі, Натан Бун чекав його внизу в холі. Вони негайно рушили на південь, до Нью-Йорка. Доїхавши до Вестчестерського округу біля міста Пурчас, Бун звернув на сільську дорогу із зустрічним рухом. Джип минав дорогі приміські будинки з цегли та каменю. Газони перед будинками були поцятковані білими дубами й кленами, а трава вкрита осіннім листям.

Кілька хвилин по восьмій Бун звернув до під’їзної алеї, посипаної гравієм, і джип зупинився перед в’їздом до центру досліджень. Охоронець у будці впізнав Була й відчинив ворота.

Вони припаркувались на маленькій стоянці, оточеній соснами, і вийшли з джипу. Підійшовши до стежки, мощеної плитняком, Річардсон побачив п’ять великих будівель, що стояли на загородженій території. Чотири будівлі зі скла та сталі розташовувались по кутах двору й були з’єднані одна з одною обгородженими доріжками. У центрі двору стояв будинок без вікон із білим мармуровим фасадом. Це нагадало докторові Річардсону про колись бачені фотокартки Кааби, мусульманської святині в Мецці, де зберігався таємничий чорний камінь, що його Авраам одержав від янгола.

— Це бібліотека фонду, — сказав Бун, указуючи на будинок з північного боку подвір’я. — За годинниковою стрілкою від неї — будівля центру досліджень з генетики, далі — будівля центру комп’ютерних досліджень та адміністративний центр.

— А біла будівля без вікон?

— Центр досліджень з неврологічної кібернетики. Його побудували рік тому.

Бун повів Річардсона до адміністративного центру. Вестибюль був порожнім — там працювала лише камера стеження, вмонтована в стінну консоль. У кінці приміщення було два ліфти. Коли Бун і Річардсон ішли вестибюлем, двері одного з ліфтів відчинилися.

— За нами хтось спостерігає?

Бун знизав плечима.

— Така можливість завжди є, докторе.

— Цілком імовірно, що за нами хтось стежить, бо двері тільки що відчинились.

— Я ношу з собою ідентифікаційну картку високої частоти. Ми називаємо її «захисною ланкою». Чип-картка повідомляє комп’ютер, що я в будинку й наближаюся до виходу.

Вони ввійшли до ліфта, і двері плавно зачинились. Бун помахав рукою біля сірого щитка, вбудованого в стіну. Вони почули слабке клацання, і ліфт рушив угору.

— У багатьох будинках використовують лише ідентифікаційні картки.

— Тут мало хто носить з собою картки. — Бун підняв праву руку, і Річардсон побачив шрам на тильному боці його долоні. — Але кожен, хто має високий рівень надійності, володіє «захисною ланкою», імплантованою під шкіру. Імплантація забезпечує набагато більшу безпеку та ефективність.

Вони доїхали до четвертого поверху. Бун провів Річардсона до номера-люкс із вітальнею, спальнею та ванною кімнатою.

— Тут ви перебудете ніч, — пояснив. — Сідайте. Будьте як удома.

— Щось незабаром відбудеться?

— У вас немає причин для хвилювання, докторе. Хтось хоче з вами поговорити.