Розділ «21»

абріел ішов уздовж стічної канави, паралельної автостраді Сан-Дієго. Уже був майже світанок. На східному обрії сяяла маленька смужка помаранчевого сонячного світла. Повз хлопця проїжджали автомобілі й трейлери, що прямували на південь.

Хто б не атакував фабрику одягу містера Бульки, він, імовірно, чекав, що Ґабріел повернеться до свого будинку на заході Лос-Анджелеса. Ґабріел залишив свою «Хонду» на фабриці, і йому був потрібен інший байк. У Нью-Йорку або Гонконгу — будь-якому місті з підземкою — він міг би бути непомітним у метро чи в натовпі. А в Лос-Анджелесі пішки ходили тільки жебраки та нелегальні емігранти. На мотоциклі хлопець міг змішатися з юрбою, що рухалась потоком з вулиць до метушливої автостради, де ніхто нікого не знав.

Через два будинки від Ґабріела по тій самій вулиці жив старий на ім’я Фостер. У Фостера на подвір’ї за будинком була повітка для інструментів з алюмінієвим дахом. Ґабріел видерся на бетонну стіну, що відокремлювала автостраду від будинків на його вулиці, а потім стрибнув на дах повітки. Подивившись навкруги, він побачив, що впоперек вулиці припаркувалась ремонтна вантажівка з енергетичної компанії. Ґабріел стояв кілька хвилин, запитуючи себе, що робити, а потім у кабіні вантажівки спалахнув жовтий вогник. Хтось, кого не було видно, тільки-но запалив цигарку.

Ґабріел зістрибнув з повітки та переліз через стіну на автостраду. Сонце зійшло. Воно з’явилося з-під ряду повіток, неначе брудна повітряна кулька. «Краще зробити це зараз, — подумав хлопець. — Якщо вони чекали всю ніч, то зараз, мабуть, сонні».

Він повернувся до стіни, схопився за її верх і заліз на своє подвір’я, заросле бур’яном. Не вагаючись, хлопець побіг до гаража й відчинив ногою бічні двері. Його «Мото Гуччі» італійського виробництва стояв посередині гаража. Великий двигун, чорний бак для палива й ручки керма, короткі, як у всіх перегонових мотоциклів, завжди нагадували Ґабріелові про бика, який очікує на тореадора.

Ґабріел стукнув кулаком по кнопці, яка активувала електричний прилад, що відчиняв двері гаража, осідлав мотоцикл і завів двигун. Металеві двері гаража зі скрипом відчинились. У ту мить, коли Ґабріел побачив п’ять футів просвітку, він увімкнув максимальну швидкість.

З вантажівки вистрибнули троє чоловіків і кинулись до нього. Коли Ґабріел із гуркотом рвонув під’їзною алеєю, чоловік у блакитній куртці підвів зброю, схожу на пістолет із гранатою, прив’язаною до дула. Ґабріел мчав через тротуар убік вулиці, а чоловік метнув свою зброю. Граната виявилася щільним пластиковим пакетом, наповненим чимось важким. Він ударив по мотоциклу, і байк нахилився вбік.

«Не зупиняйся, — подумав Ґабріел. — Не знижуй швидкості». Він переніс вагу на ліву ручку керма, відновив рівновагу і з гуркотом проїхав до кінця кварталу. Озирнувшись, побачив, що троє біжать до ремонтної вантажівки.

Коли Ґабріел повернув на стрімкому повороті вулиці, заднє колесо «Гуччі» посипало іскрами по гравію. Він дав повний газ, і збільшення швидкості втисло його в сідло. Його тіло, здавалося, стало частиною механізму, надаючи йому потужності, Доки хлопець, міцно тримаючись за ручки керма, мчав на червоне світло.

Верхніми вулицями Ґабріел їхав на південь до Комптона, а потім розвернувся і поїхав назад, до Лос-Анджелеса. Опівдні він уже мчав коло перехрестя Велшира й Банді, але Майкла там не було. Ґабріел погнав мотоцикл на північ, до Санта-Барбари, і переночував у занедбаному мотелі за кілька миль від пляжу. Наступного дня він повернувся до Лос-Анджелеса, але Майкла на розі цих вулиць знову не було.

Ґабріел купив кілька газет і прочитав усі статті. У жодній з них не згадували про перестрілку на фабриці одягу. Він знав, що інформація, яку повідомляють газети й телевізійні диктори, відповідає реальності тільки наполовину. Те, що відбувалося з ним, було на іншому рівні, ніби він жив у паралельному світі. Його оточували різні товариства, які або розростались, або зазнавали краху, формуючи нові традиції чи порушуючи загальновизнані норми, але громадяни прикидались, що важливі лише ті аспекти життя, які показують по телевізору.

Решту дня він залишався на мотоциклі, зупинившись лише для того, щоб купити палива й питної води. Ґабріел розумів, що йому слід знайти місце, де він зможе сховатись, але його збудження примушувало його рухатись. Коли він утомився, Лос-Анджелес ніби розбився на фрагменти, на ізольовані образи, які не пов’язувала ніяка павутина. Засохлі пальмові листки в стічній канаві. Гігантська гіпсова курка. Оголошення по загубленого собаку. Усюди були написи: «ВЕЛИКІ ЗНИЖКИ!», «ПОГОДИМОСЯ НА БУДЬ-ЯКУ ПРОПОЗИЦІЮ!», «МИ ВАМ ДОСТАВИМО!». Старий читав Біблію. Дівчина-підліток із кимось балакала по мобільному. Потім загоралося зелене світло, і Ґабріел мчав унікуди.

У Лос-Анджелесі Ґабріел зустрічався з кількома жінками, але ці стосунки рідко тривали більше ніж місяць чи два. Жодна з них не знала б, як йому допомогти, якби він несподівано завітав до її квартири, шукаючи прихистку. У нього було кілька друзів серед чоловіків, які захоплювалися стрибками з парашутом або їздили на мотоциклах, але між ними не було тісних взаємин. Щоб уникати Мережі, він не міг дозволити собі зблизитися ще з кимось, окрім свого брата.

Їдучи на схід бульваром Сансет, Ґабріел подумав про Меґґі Реснік. Вона була адвокатом, і він їй довіряв; вона б знала, що робити. Звернувши з Сансет, він поїхав звивистою дорогою, яка вела нагору через каньйон Холодної води.

Дім Меґґі розташовувався на стрімкому схилі. У напівпідвальному поверсі були двері гаража, а потім височіли три поверхи зі сталі та скла. Кожен з поверхів був меншим за попередній, і тому будинок скидався на весільний торт. Була майже північ, але у вікнах ще горіло світло. Ґабріел подзвонив, і Меґґі відчинила. Вона була в червоному махровому купальному халаті й пухнастих капцях.

— Сподіваюсь, ти завітав до мене не для того, щоб запросити мене покататись на мотоциклі. Уже темно й холодно, і я втомилася. Мені треба прочитати ще три свідчення.

— Я хочу з тобою поговорити.

— Що сталось? У тебе неприємності?

Ґабріел кивнув.