Розділ «59»

айя повернулась і націлила дробовик на високого чоловіка в білому лабораторному халаті.

— Ні! — швидко сказала Віккі. — Це доктор Річардсон. Він учений. Наш друг. Він допомагає нам вибратися звідси.

Майя миттєво оцінила ситуацію, вирішивши, що Річардсон наляканий, але нешкідливий. Якщо він запанікує в тунелях, їй доведеться якось вирішувати цю проблему. Ґабріел був живий, а все інше не мало значення.

Доки Голліс пояснював, як вони проникли до центру досліджень, Майя підійшла до трупа Пастуха. Вона зробила крок у бік калюжі крові, яка яскраво-червоними струминками розтікалася по бетонній підлозі, устала на коліна біля мерця й витягла свій ніж. Вона згадала, що сказав їй Пастух у коморі «Відновлення деталей»: «Те саме було з тобою, Майє. Ми росли разом з тими, хто свято вірив у справу, якої більше немає».

Озирнувшись, вона побачила, що Голліс сперечається з Ґабріелом. Між ними стояла Віккі, ніби намагаючись їх примирити. — Що сталося?

— Поговори з Ґабріелом, — відповів Голліс. — Він хоче розшукати свого брата.

Думка про те, що вони можуть залишитись у центрі досліджень, здавалось, злякала Річардсона.

— Нам треба негайно йти звідси. Я впевнений, що охоронці нас шукають.

Майя взяла Ґабріела за руку й відвела його вбік.

— Вони мають рацію. Залишатись тут небезпечно. Напевне, ми зможемо повернутись іншим разом.

— Ти ж знаєш, що цього не буде, — відповів Ґабріел. — А якщо ми все ж повернемось, Майкла тут не буде. Вони перевезуть його в інше місце, де ще більше охоронців. Це мій єдиний шанс.

— Я не дозволю тобі цього зробити.

— Ти не маєш права розпоряджатися мною, Майє. Це моє рішення.

Майя почувалася так, ніби вони з Ґабріелом були пов’язані між собою, наче двоє альпіністів на скелі. Якщо один з них посковзнеться або якщо мотузка обірветься, обидва впадуть. Жоден з батькових уроків не підготував її до такої ситуації. «Придумай план, — казала вона собі. — Ризикуй своїм життям. А не його».

— Добре. У мене є інша ідея. — Вона говорила якнайспокійніше. — Ти підеш із Голлісом, і я виведу вас із будівлі. Я обіцяю, що залишуся тут і пошукаю твого брата.

— Навіть якщо ти його знайдеш, він не буде тобі довіряти. Майкл завжди всіх у чомусь підозрював. Але він послухає мене. Я знаю, що послухає.

Ґабріел подивився їй в очі, і на один подих, один удар серця, вона відчула зв’язок між ними. Майя зробила відчайдушну спробу придумати щось, що б спрацювало, але це було неможливо. Цього разу не існувало правильних рішень — лише доля.

Вона поквапом підійшла до доктора Річардсона й схопила службову перепустку, прикріплену до його лабораторного халата.

— Це відчиняє тут усі двері?