Розділ «2»

атан Бун сидів у кімнаті на другому поверсі товарного складу на іншому боці вулиці — напроти крамниці жіночої білизни. Уважно дивлячись у прилад нічного бачення, він спостерігав, як Майя виходить із будинку Шипа й іде тротуаром. Бун уже сфотографував Шипову дочку, коли вона прибула в аеропорт, але він насолоджувався тим, що знову бачить її. Останнім часом майже вся його робота полягала в тому, щоб пильно вдивлятися в монітор комп’ютера, перевіряти телефонні дзвінки й рахунки на кредитній картці, читати медичні звіти й поліцейські бюлетені з десятка різних країн. Коли він побачив справжнього Арлекіна, це допомогло йому зв’язати свою роботу з реальністю. Вороги ще існували — принаймні, кілька з них, — і ліквідувати їх було його обов’язком.

Два роки тому, після тієї перестрілки в Пакистані, він дізнався, що Майя живе в Лондоні. Її поведінка на людях свідчила, що вона відмовилася від жорстокості Арлекінів і вирішила жити звичайним життям. Брати розглядали питання про її страту, але Бун надіслав їм довгого електронного листа, де рекомендував не робити цього. Він знав, що через неї вони можуть вийти на Шипа, Липу або Благословенну Матір. Усі троє Арлекінів були ще небезпечними. Їх треба вистежити й убити.

Майя помітила б, якби хтось спостерігав за нею в Лондоні, і тому Бун надіслав до її квартири групу техніків, звелівши помістити кульки стеження до кожної валізи. Після того як вона знайшла роботу й почала жити суспільним життям, комп’ютери Братів завжди контролювали її телефонні дзвінки, електронні листи й кредитні картки. Перший сигнал тривоги надійшов, коли Майя надіслала електронного листа своєму методистові з проханням надати їй відпустку, щоб відвідати «хворого родича». Коли вона купила квиток на літак до Праги на п’ятницю, Бум визнав за логічне, що Шип ховається в цьому місті. Йому потрібно було три дні, щоб прилетіти до Європи й придумати план.

Того ранку один із підлеглих Буна прочитав записку, яку залишив у готельному номері Майї молодий росіянин, що працює на Шипа. Тепер Бун знав, де перебуває Шип, і він уже за кілька хвилин зможе зіткнутися віч-на-віч з Арлекіном.

Бун почув зі своїх радіонавушників голос Лутки.

— Що тепер? — запитав Лутка. — Ми будемо її переслідувати?

— Цим займеться Галвер. Він зможе з цим упоратись. Наша основна мета — Шип. Ми займемося Майєю пізніше — сьогодні ввечері.

Лутка і троє техніків сиділи у фургоні для замовлення продуктів додому. Лутка був чеським лейтенантом поліції, він мав владнати проблеми з місцевою владою. Техніки були тут, щоб виконати свої спецзавдання й піти додому.

Лутка також допоміг Бунові найняти у Празі двох професійних кілерів. Найманці сиділи на підлозі за його спиною й чекали наказів. Високий на зріст угорець не говорив англійською. Його сербський друг, колишній солдат, знав чотири мови та мав вигляд розумної людини, але Бун йому не довіряв. Серб був із тих, хто може втекти в разі найменшого опору.

У кімнаті було холодно, і на Бунові була парка, добра на всяку погоду, та в’язана шапка. Через свою військову зачіску й окуляри в металевій оправі він виглядав дисциплінованим і в хорошій формі, як інженер-хімік, що займається марафонським бігом у вихідні.

— Ходімо, — сказав Лутка.

— Ні.

— Майя повертається до свого готелю. Не думаю, що в Шипа сьогодні ще будуть відвідувачі.

— Ти не розумієш цих людей, а я розумію. Вони навмисно роблять те, чого від них не чекають. Шип може вирішити піти з дому. Майя може вирішити повернутись. Почекаймо п’ять хвилин і подивімося, що буде далі.

Бун нахилив прилад нічного бачення донизу й продовжував дивитись на вулицю. Протягом останніх шести років він працював на Братів, маленьку групу людей, які живуть у різних країнах, але об’єднані спільним уявленням про майбутнє. Братам — їхні вороги називали їх Табула — доручили ліквідувати Арлекінів і Мандрівників.

Бун був посередником між Братами та їхніми найманцями. Його не обтяжувало мати справу з такими людьми, як цей серб і лейтенант Лутка. Найманець завжди потребує грошей або якоїсь послуги. Спочатку домовляєшся про ціну, а потім вирішуєш, платити чи ні.

Хоча Бун одержував щедру платню від Братів, він ніколи не відчував себе найманцем. Два роки тому йому дозволили прочитати збірку книжок під назвою «Знання», які дали ширше уявлення про завдання й філософію Братів. «Знання» показало Бунові, що він є часткою історичної битви проти сил хаосу. Брати та їхні союзники прагнули створити цілком контрольоване суспільство, але нова система могла зазнати краху, якщо дозволити Мандрівникам залишити її, а потім повернутись, щоб кинути виклик загальновизнаним цінностям. Мир і процвітання можливі лише тоді, коли люди перестануть ставити нові запитання та погодяться з тими відповідями, які вже існують.

Мандрівники несуть хаос у світ, але Бун не відчував до них ненависті. Мандрівники народжувалися зі здатністю переходити з одного світу до іншого; вони нічого не могли зробити зі своїм дивним спадком. А от Арлекіни — це інша річ. Хоч існують сім’ї Арлекінів, кожен чоловік і кожна жінка вирішують за себе, чи захищатимуть вони Мандрівників. Їхня схильність до безладдя суперечила правилам, якими Бун керувався в своєму житті.

Кілька років тому Бун їздив до Гонконга, щоб убити Арлекіна на прізвисько Ґава. Обшукуючи труп, поряд зі звичайною зброєю та фальшивими паспортами він знайшов електронний прилад, що називався генератором випадкових чисел. Це був мініатюрний комп’ютер, який, коли натискаєш кнопку, видавав математично випадкове число. Іноді Арлекіни використовували ГВЧ, щоби щось вирішити. Мабуть, непарне число означало «так», а парне — «ні». Натисни кнопку — і ГВЧ підкаже, у які двері зайти.