Розділ «53»

айя та Голліс були приблизно за чотири милі від входу до Аркадії, коли побачили вертоліт Табула. Він піднявся в небо й окреслив коло навкруги церковного табору, як хижак, що шукає здобич.

Голліс звернув з дороги й припаркував вантажівку в дурмані, що ріс біля підпорної стінки. Вони вдивлялись крізь гілля дуба й спостерігали за тим, як вертоліт прямує до гірського пасма. — Отже, що ми будемо робити? — запитав Голліс.

Майя хотіла вдарити кулаком по вікну, а потім буцнути ногою й закричати, — усе, що завгодно, щоб дати волю своєму гніву. Але вона загнала емоції у глухий закуток свого серця, а потім зачинила двері. Коли Майя була дитиною, Шип примушував її стояти в кутку, а потім робив вигляд, ніби нападає на неї з мечем, ножем чи просто кулаком. Якщо вона здригалась або лякалась, батько був розчарований. Якщо ж залишалася спокійною, він хвалив її за цей вияв сили.

— Табула не вб’ють Ґабріела відразу ж. Спочатку вони його допитуватимуть. Доки це триватиме, вони залишать свою команду в церковному таборі, щоб улаштувати засідку на тих, хто має повернутись.

Голліс подивився з вікна.

— Ти хочеш сказати, що хтось там чекає, щоб нас убити?

— Так. — Майя наділа сонячні окуляри, щоб Голліс не побачив її очей. — Але цього не буде...

Сонце зайшло приблизно о шостій, і Майя почала дертись на гору в Аркадію. Зарості карликового дуба безладно сплітались докупи своїми сухими гілками; у них був різкий солодкий запах дикого анісу. Жінка-Арлекін визнала, що буде важко триматися напряму. У неї було відчуття, ніби гілки й лози хапають її за ноги й намагаються стягти з її плеча футляр з мечем. Коли вона подолала півшляху, їй заступили дорогу зарості мучниці й карликових дубів, які змусили шукати легшого шляху.

Нарешті Майя дісталась до сітки, яка оточувала церковний табір. Схопилася за верх і перелізла через огорожу. Дві загальні спальні, територію басейну, цистерну з водою та головний будинок було добре видно в місячному світлі. Імовірно, найманці Табула були там. Вони ховалися в тінях. Можливо, їм здавалось, що до табору можна потрапити лише під’їзною алеєю, яка веде нагору. Ватажок залишив би своїх людей у трикутнику навколо стоянки, як це звичайно буває в таких випадках.

Дівчина витягла меч і згадала урок безшумного ходіння, який дістала від батька. Треба рухатись так, нібито перетинаєш озеро, вкрите тонкою кригою: витягни ногу, спробуй Грунт, і нарешті зроби крок уперед усією вагою.

Майя дійшла до темної смуги біля цистерни з водою й побачила, як хтось припав до землі біля закритого басейну. Це був невисокий широкоплечий чоловік зі штурмовою зброєю в руках. Наблизившись до нього ззаду, вона почула, як він шепоче у мікрофон радіонавушників:

— У тебе ще є вода? У мене закінчилась. — Він на кілька секунд зробив паузу, а потім роздратовано заговорив. — Я це розумію, Френкі. Але я не взяв з собою двох пляшок, як ти.

Майя зробила крок ліворуч, побігла вперед і змахнула мечем над його потилицею. Чоловік упав уперед, як убитий віл. Єдиним звуком був грюкіт його зброї, що впала на землю. Майя нахилилась над тілом і зняла радіонавушники з вух убитого. Вона почула їхні голоси, що перешіптувалися між собою.

— Ось вони, — сказав голос із південноафриканським акцентом. — Бачиш фари? Вони їдуть нагору...

Голліс в’їхав на вантажівці до під’їзної алеї, зупинився на стоянці й вимкнув двигун. Місяць якраз світив досить яскраво: було видно його силует у кабіні вантажівки.

— А що тепер? — запитав голос американця.

— Ти бачиш жінку?

— Ні.

— Убий чоловіка, якщо він вийде з вантажівки. Якщо він залишиться там, почекай Арлекіна. Бун звелів мені застрелити жінку, тільки-но я її побачу.