Розділ «34»

дягнений у хірургічну маску й халат, Лоренс Такава стояв у кутку операційної. Новий будинок у центрі квадратного подвір’я ще не був обладнаний для медичної процедури. Потрібне устаткування було тимчасово встановлено в підвалі бібліотеки.

Він дивився, як Майкл Корріґан ліг на операційний стіл. Міс Янґ, медсестра, принесла підігріту ковдру й укутала нею його ноги. Учора вона зголила все волосся з Майклової голови. Він став схожим на солдата-новобранця, у якого тільки-но почались основні навчання.

Доктор Річардсон і доктор Лау, анестезіолог, якого викликали з Тайваню, закінчили підготовку до операції. У руку Майклові вставили голку, а до стерильної пляшчини з розчином було прикріплено пластикову пробірку. Вони вже зробили рентгенівський знімок Майклового мозку та дістали його зображення за допомогою магнітного резонансу в приватній клініці, якою керували Брати у Вестчестерському окрузі. Міс Янґ прикріпила плівки до коробки, яка випромінювала світло, в кутку кімнати. Річардсон подивився на свого пацієнта.

— Як ви почуваєтеся, Майкле?

— Це буде боляче?

— Ні. Ми використовуємо анестезію для вашої безпеки. Протягом процедури голова має бути цілковито нерухомою.

— А якщо щось не вийде і це пошкодить моєму мозкові?

— Це лише другорядна процедура, Майкле. У вас немає причин хвилюватись, — сказав Лоренс.

Річардсон кивнув докторові Лау, і пробірку прикріпили до пластикового шприца.

— Добре. Почнімо. Рахуйте від ста до одного.

За кілька секунд Майкл лежав непритомний, рівно дихаючи. З допомогою медсестри Річардсон прикріпив сталевий затискач до черепа Майкла й тугіше затягнув гвинти. Навіть якщо Майклове тіло заб’ється в конвульсіях, його голова не зрушиться з місця.

— Розподіл, — сказав Річардсон медсестрі. Міс Янґ вручила йому гнучку сталеву лінійку й чорний фломастер, і невролог упродовж двадцяти хвилин креслив сітку на верхній частині голови Майкла. Він двічі перевіряв свою роботу, а потім помітив вісім окремих місць для надрізів.

Протягом кількох років неврологи вживлювали постійні електроди в мозок пацієнтів, які страждали на депресію. Стимули, що перебували глибоко в мозку, дозволяли лікарям, повернувши краник, увести порцію електрики в сіру речовину, відразу ж змінивши настрій людини. Одна з пацієнток Річардсона, молода кондитерка Елейн, віддавала перевагу другій мітці на електронному метрі, коли сиділа вдома та дивилася телевізор, але полюбляла підвищувати настрій до п’ятої мітки, коли важко працювала, готуючи весільний торт. Ту саму технологію, що допомагала вченим стимулювати роботу мозку, використовували для того, щоб стежити за нервовою енергією Майкла.

— Я сказав йому правду? — запитав Лоренс.

Доктор Річардсон поглянув на нього з іншого кутка кімнати.

— Що ви маєте на увазі?

— Ця процедура може зашкодити його мозкові?

— Якщо ви хочете контролювати чиюсь неврологічну діяльність за допомогою комп’ютера, вам доведеться вставити давачі у його мозок. Електроди, прикріплені до зовнішнього боку черепа, будуть менш ефективними. Вони можуть дати суперечливу інформацію.

— Але дроти не зруйнують клітин його мозку?