Розділ «16»

айя оминула парадні двері «Відновлення деталей автомобілів». На стоянці вона обійшла навколо будинку. Біля задньої стіни був запасний вихід без таблички. На поржавілому металі хтось недбало намалював знак Арлекінів — діамант. Дівчина потягла двері на себе, відчинила їх та ввійшла до будинку. Там пахло мастилом і чистильним розчином. Було чути віддалені голоси. Майя опинилась у кімнаті, де було повно полиць із використаними карбюраторами й вихлопними трубами. Усе було розкладено на купки згідно з маркою та моделлю. Майя ледь витягла меч із футляра й наблизилася до світла. Двері були відчинені на кілька дюймів, і, зазирнувши до щілини, вона побачила Пастуха та ще двох чоловіків, які стояли навколо маленького столика.

Коли Майя ввійшла, у всіх трьох був здивований вигляд. Пастух запустив руку за пазуху куртки, намацуючи пістолет, а потім упізнав Майю й усміхнувся.

— А ось і вона! Зовсім доросла і дуже приваблива. Це і є славетна Майя, про яку я вам розповідав.

Вона бачила Пастуха шість років тому, коли він відвідував її батька в Лондоні. Американець мав план заробити мільйони доларів на піратських копіях голлівудських фільмів, але Шип відмовився фінансувати його махінації. Хоча Пастухові було під п’ятдесят, він здавався куди молодшим. Його світле волосся було підстрижене йоржиком, він був одягнений у сіру шовкову сорочку й спортивну куртку, пошиту на замовлення. Як і Майя, він носив меч у футлярі, підвішеному через плече.

Судячи з зовнішності, двоє інших були братами. Їм обом було за двадцять. У них були гнилі зуби й вибілене світле волосся. У старшого — розмазані тюремні татуювання. Майя подумала, що це плями — так на арлекінському жаргоні називали найманців з нижчих класів, — і вирішила не звертати на них уваги.

— Що відбувається? — запитала вона в Пастуха. — Хто за тобою стежить?

— Про це ми поговоримо пізніше, — відповів Пастух. — А зараз я хочу, щоб ти познайомилася з Боббі Джеєм і Тейтом. Твої гроші та посвідчення в мене. А зброєю тебе забезпечить Боббі Джей.

Тейт, молодший брат, пильно дивився на неї. Він був одягнений у спортивні штани і трохи завелику цупку футболку з довгими рукавами, під якою, ймовірно, ховав пістолет.

— У неї меч, як і в тебе, — сказав Тейт Пастухові.

Пастух поблажливо всміхнувся.

— Ця річ не надто корисна — просто щось на зразок належності до того самого клубу.

— Скільки коштує твій меч? — запитав Боббі Джей Майю. — Хочеш його продати?

Дівчина повернулась до Пастуха й роздратовано запитала:

— Де ти знайшов цих плям?

— Розслабся. Боббі Джей продає та купує будь-яку зброю. Він завжди шукає, з ким би укласти угоду. Розкладе своє спорядження, я заплачу за нього, і вони підуть.

Сталева валіза лежала на столі. Пастух відкрив її та показав п’ять пістолетів, що лежали на пінопластовій підкладці. Коли Майя підійшла ближче, вона побачила, що один із пістолетів зроблений з чорного пластику з набоєм, установленим на рамі.

Пастух узяв до рук пластиковий пістолет.

— Ти колись бачила такі пістолети, Майє? Це Тазер, який вражає жертву електрошоком. Звичайно, ти матимеш при собі справжню вогнепальну зброю, але якщо ти матимеш це, ти зможеш вирішувати, вбивати чи ні.

— Мене це не цікавить, — відповіла Майя.