Розділ «5»

айкл Корріґан уважав, що світ — це поле бою, на якому постійно точиться війна. Ця війна передбачала військові кампанії із застосуванням новітніх технологій, до чого вдавалась Америка з її союзниками, але існували також менші конфлікти між країнами третього світу та напади, спрямовані на винищення племен, рас і релігій. Були також терористи, що скидали бомби та вбивали людей на замовлення, божевільні снайпери, які стріляли в людей із безглуздих причин, вуличні банди, релігійні угруповання і розгнівані вчені, які надсилають поштою карбункули. Емігранти з південних країн ринули потоком через кордони на північ, приносячи з собою нові жахливі бактерії та віруси, які пожирали твою плоть. Природа настільки розлютилась на людей за перенаселення та забруднення, що змушена була захищатися посухами й ураганами. Танув льодяний покрив, підіймався рівень моря, а реактивні літаки різали на клапті озоновий шар. Іноді Майкл втрачав слід якоїсь небезпеки, але загальну небезпеку він завжди усвідомлював. Війна ніколи не закінчиться. Вона тільки загострюється, підступними шляхами вимагаючи нових жертв.

Майкл жив на восьмому поверсі висотного кондомініуму на заході Лос-Анджелеса. Чотирьох годин вистачило йому, щоб облаштувати своє житло. У день, коли було підписано договір про оренду, він поїхав до величезної меблевої крамниці на Венеційському бульварі й вибрав собі обстанову для вітальні, спальні й домашнього кабінету. Майкл запропонував братові орендувати в тому самому будинку таку ж квартиру й облаштувати її схожими меблями, але Ґабріел на це не погодився. Через якусь хибну ідею його молодший брат хотів мешкати в тому найпотворнішому, мабуть, будинку в Лос-Анджелесі й дихати вихлопними газами з автостради.

Коли Майкл виходив на маленький балкон, йому було видно Тихий океан. Але хлопця не зворушували краєвиди, тому вікно зазвичай заслоняли штори. Зателефонувавши Ґабріелові, Майкл зробив собі каву, з’їв протеїнову шоколадку, а потім почав обдзвонювати нью-йоркські інвестиційні компанії, що займалися нерухомістю. Через тригодинну різницю в часі вони вже працювали у своїх офісах, доки він ходив вітальнею в нижній білизні. «Томмі! Це Майкл! Ти одержав пропозицію, яку я тобі надіслав? Що ти про це думаєш? Що каже кредитна рада?»

Звичайно кредитні ради були переляканими або нерозумними, але це не причина, щоб зупинятись. Протягом останніх п’яти років Майкл знайшов достатньо інвесторів, щоб купити два будинки під офіси, тепер він готувався придбати третій на Вілширському бульварі. Майкл очікував, що йому казатимуть «ні», тому в нього напоготові були контраргументи.

Приблизно о восьмій він дістав із шафи сірі штани і темно-синій блейзер. Пов’язуючи шовкову червону краватку, він проходив від одного телевізора до іншого. Головною новиною цього ранку були пожежі й буревії з Санта-Ана. Через пожежу в Малібу під загрозою перебував будинок однієї баскетбольної зірки. На сході гір вийшла з-під контролю інша пожежа, і по телевізору показували людей, які зносили фотоальбоми й одяг до своїх автомобілів.

Майкл поїхав ліфтом до паркувального гаража й сів у «мерседес». Виходячи з квартири, він почувався солдатом, який стає до бою, щоб заробити грошей. Єдиною людиною, на яку він міг розраховувати, був Ґабріел, але його молодший брат ніколи не збирався шукати справжньої роботи — це було очевидно. Їхня мати хворіла, і Майкл усе ще платив за її лікування. «Не скаржся. — казав він до себе. — Просто борися далі».

Коли Майкл заощадить достатньо грошей, він купить острів десь у Тихому океані. Ні в нього, ні в Ґабріела не було дівчини, і Майкл не міг собі уявити, яка дружина годилась би для тропічного раю. У мріях він бачив, як вони з Ґабріелом їдуть верхи, а їхніх дружин, що стоять на стрімкому березі в довгих білих сукнях, майже не видно вдалині. Світ теплий і сонячний, і вони будуть у безпеці, справді у безпеці. Назавжди.