Розділ «4»

Мандрівник

абріел Корріґан і його старший брат Майкл виросли на дорозі — вони вважали, що чудово знаються на зупинках для вантажівок, котеджах для туристів і придорожніх музеях з кістками динозаврів. Упродовж довгих годин їзди їхня мати сиділа між ними на задньому сидінні й читала їм книжки або розповідала історії. Оповідання про Едварда V та його брата герцога Йоркського, двох юних принців, яких замкнув у Тауері Річард III, діти любили найбільше. Мати розповідала, що один із прибічників Річарда III мав задушити принців, але вони знайшли таємний прохід і попливли через рів з водою назустріч свободі. Перевдягнені в злидарів, брати пережили багато пригод в Англії п’ятнадцятого сторіччя. Їм допомагали Мерлін та Робін Гуд.

Коли Корріґани були маленькими хлопчиками, у громадських парках і на відпочинкових майданчиках автомагістралей вони грали в заблудлих принців. Але тепер, коли брати подорослішали, Майкл дивився на цю гру по-іншому.

— Я читав про це в книжці з історії, — казав він. — Річард III переміг. Обох принців убили.

— І що це змінює? — питав Ґабріел.

— Вона брехала, Ґейбе. Це була лише одна з вигадок. Мама розповідала нам усі ці історії, доки ми росли, але вона ніколи не казала нам правди.

* * *

Ґабріел погодився з Майклом: краще було б знати все. Але іноді його розважала якась історія матері. У неділю хлопець залишав Лос-Анджелес до світанку і мчав мотоциклом крізь темряву до містечка Гемет. Він почувався заблудлим принцом, самотнім і невизнаним, коли купував зі знижкою паливо на заправній станції і снідав у маленькій кав’ярні. Він повертав на автостраду, коли сонце з’являлося з-за обрію, неначе велика помаранчева куля. Воно сходило, позбавлене ваги, і пливло нагору по небу.

* * *

Геметський аеропорт складався з однієї асфальтованої злітної смуги, у тріщинах порослої бур’яном, території для стоянки літаків і напівзруйнованих тимчасових господарських приміщень. Контора, що пропонувала висотні стрибки, містилась у величезному трейлері біля південного краю смуги. Ґабріел припаркував мотоцикл біля входу й послабив амортизаційні шнури, що тримали його двигун.

Висотні стрибки коштували дорого, тому Ґабріел повідомив Ніка Кларка, інструктора зі стрибків, що приходитиме один раз на місяць. Минуло лише дванадцять днів — і він знову був тут. Коли хлопець увійшов до трейлера, Нік усміхнувся, як букмекер постійному клієнтові.

— Не можеш утриматись?

— Я заробив трохи більше грошей, — відповів Ґабріел, — і не знаю, як їх витратити. — Він вручив Нікові пачку готівки і зайшов до чоловічої роздягальні, щоб надягти теплу спідню білизну та костюм для стрибків із парашутом.

Вийшовши з роздягальні, Ґабріел зустрів групу з п’яти корейців. Одягнені в зелено-білу уніформу, вони здавалися майже однаковими, носили з собою дороге спорядження, а також цупкі картки з корисними англійськими фразами. Нік повідомив корейців, що Ґабріел стрибне з ними, і вони підійшли ближче, Щоб потиснути руку американцеві та сфотографувати його.

— Скільки затяжних висотних стрибків ви зробили? — запитав один кореєць.

— Я не веду бортового журналу, — відповів Ґабріел.

Його відповідь переклали, і всі здивовано глянули на нього.

— Ведіть бортовий журнал, — сказав йому найстарший кореєць. — Тоді ви будете знати, скільки разів стрибали.

Нік запросив корейців приготуватись, і група пішла на ретельну перевірку.

Ці хлопці хочуть здійснити затяжні висотні стрибки на кожному з п’яти континентів та на обох полюсах, — прошепотів Нік. — Але це дорого коштує. Наприклад, в Арктиці та Антарктиці їм будуть потрібні спеціальні скафандри.

Ґабріелові сподобались корейці: вони серйозно ставились до стрибків, — але він хотів побути наодинці, поки перевіряють його спорядження. Сама підготовка була задоволенням, майже різновидом медитації. Зверху на одяг хлопець натяг костюм для польоту, перевірив свої теплові рукавички, шолом, гнучкі захисні окуляри, а потім головний і запасний парашути, стропи та зрізану ручку. Ці речі на землі здаються зовсім звичайними, але все змінюється, коли ступаєш крок назустріч небу.

Корейці зробили ще кілька моментальних знімків, і протиснулись у літак. Вони сіли один біля одного, по двоє в ряд, і прикріпили кисневі шланги до авіаційної консолі. Нік щось сказав пілотові, і літак відірвався від землі, повільно піднімаючись до тридцяти тисяч футів. Киснева маска не давала говорити, і Ґабріел був радий, що розмова закінчилась. Він заплющив очі й зосередився на диханні, доки в масці тихо свистів кисень.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мандрівник » автора Джон Твелф Гоукс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи