Розділ «42»

ісля сутички в будинку, де жив Майкл, Голліс повернувся до своєї школи бойових мистецтв на Флоренс-авеню, щоб востаннє провести заняття. Він сказав своїм найкращим учням — Марко Мартінезу й Томмі By, що передає їм свою школу. Марко навчатиме досвідченіших учнів, а Томмі — початківців. Упродовж першого року вони ділитимуть гроші порівну, а потім вирішать, чи хочуть залишатись партнерами.

— Сюди хтось може прийти, щоб шукати мене. Це можуть бути справжні поліцейські або, напевне, хтось із фальшивими посвідченнями. Скажіть їм, що я вирішив повернутись до Бразилії і знову вступити до клубу боротьби.

— Вам потрібні гроші? — запитав Марко. — У мене вдома є триста доларів.

— Ні. У мене все гаразд. Я очікую платню від людей з Європи. Томмі й Марко обмінялися поглядами. Мабуть, вони подумали, що їхній учитель торгує наркотиками.

Голліс зупинився коло бакалійної крамниці; він ходив уздовж прилавків, кидаючи їжу до кошика для покупок. Голліс починав усвідомлювати, що всі кроки, які він колись уважав важливими для себе — залишити церкву, подорожувати до Бразилії — лише готували його до моменту, коли Віккі Фрезер і Майя прийшли до його школи. Він міг би їм відмовити, але потім шкодував би, що вчинив неправильно. До цієї битви він готувався все життя.

Ідучи вулицею додому, Голліс увесь час шукав очима незнайомців, що могли б бути не з його мікрорайону. Він відчував себе вразливим, коли відчиняв ворота в’їзду й ставив машину в гараж. Коли він відчинив задні двері й увійшов до кухні, щось заворушилось у тіні. Голліс відстрибнув назад, а потім засміявся, побачивши свого кота Ґарві.

Тепер Табула зрозуміли, що з трьома їхніми найманцями в ліфті бився негр. Голліс дійшов висновку, що їхнім комп’ютерам не знадобиться багато часу для пошуків його імені. Пастух просив Віккі зустріти Майю в аеропорту. У Великої машини, ймовірно, є імена всіх парафіян місцевої церкви Джонзі. Голліс порвав зв’язки з церквою кілька років тому, але паства знає, що він викладає бойові мистецтва.

Хоча Табула хотіли вбити Голліса, він не збирався тікати. На це були практичні причини: йому було треба одержати від Арлекінів свої п’ять тисяч доларів і, до того ж, така поведінка була характерною для його бійцівського стилю. Голліс був схильний радше завдавати ударів. Під час поєдинку він завжди дозволяв супротивникові атакувати на початку кожного раунду. Приймаючи удар на себе, він почувався сильним, і це виправдовувало його поведінку. Він хотів, щоб погані хлопці зробили перший крок, а він би потім переміг їх.

Голліс зарядив свою штурмову зброю й сів у вітальні. Він не вмикав ні радіо, ні телевізора і їв на обід кашу для сніданку. Ґарві час від часу заходив, тримаючи хвіст угору, і кидав на господаря скептичний погляд. Коли смеркло, Голліс заліз на дах своєї оселі з поролоновою подушкою та спальним мішком. Сховавшись за кондиціонером, він ліг на спину й витріщився в небо. Майя казала, що Табула використовують теплові прилади, щоб дивитися крізь стіни й дістати зображення живих тіл. Голліс міг захистити себе вдень, але він не хотів, щоб Табула знали, де він спить. Він не вимикав кондиціонера, сподіваючись, що тепло електричного двигуна затінить тепло, яке випромінює його тіло.

Наступного дня поштар приніс посилку з Німеччини — дві книжки про східні килимки. Між сторінками нічого не було, але коли Голліс розрізав обкладинки лезом, то знайшов п’ять тисяч стодоларовими банкнотами. Людина, яка заплатила гроші, додала маленьку бізнес-картку німецької студії звукозапису. На зворотному боці картки хтось написав адресу веб-сайту та приязні слова: «Ти самотній? На тебе чекають нові друзі». Голліс усміхнувся до себе, рахуючи гроші. На тебе чекають нові друзі. Арлекіни. Справді. Що ж, йому може знадобитися підтримка, якщо він знову зіткнеться з Табула.

Голліс перестрибнув через стіну й побалакав зі своїм сусідом з заднього двору, колишнім ватажком гангстерів на ім’я Дішон Фокс, що продавав зроблені на замовлення ободи для коліс. Він заплатив Дішонові тисячу вісімсот доларів за стару вантажівку-пікап із причепом.

За три дні вантажівка стояла в під’їзній алеї Дішона із запасним одягом, консервами та амуніцією. Доки Голліс шукав припаси для кемпінгу, Ґарві зайшов на горище до напівпрохідного каналу. Голліс спробував виманити звідти кота гумовою мишею, а потім тарілкою консервованих тунців, але Ґарві сховався за кроквами.

З’явилась вантажівка з електроенергетичної компанії, і троє чоловіків у захисних касках заходились робити вигляд, ніби ремонтують лінію електропередач на розі. Новий поштар також подбав про своє маскування: це був літній білошкірий чоловік із зачіскою військового. Він кілька хвилин дзвонив у двері, а потім пішов. Голліс поліз на дах одразу ж після заходу сонця з рушницею та кількома пляшками води. Через ліхтарі й забруднене повітря було важко бачити зірки, але він ліг на спину й дивився, як реактивні літаки кружляють після заходу на посадку в Лос-Анджелеському аеропорті. Він намагався не думати про Віккі Фрезер, але її обличчя стояло в нього перед очима. Більшість цих дівчат-Джонзі залишались незайманими, доки не виходили заміж. Голлісові було цікаво, чи з нею було так само, чи, може, вона зустрічалася з хлопцями потайки.

Він прокинувся приблизно о другій ночі, коли ворота тихенько грюкнули. Кілька чоловіків перестрибнули через зачинені ворота й приземлились на бетоні. Промайнула ще якась мить, а потім найманці Табула, вдаривши ногами в задні двері, відчинили їх та ввійшли до будинку. «Не тут! — пролунали голоси. — Не тут!»

Тарілка розбилася вщент, а потім на підлогу впала каструля.

Минуло десять або п’ятнадцять хвилин. Голліс почув, як задні двері з рипом зачинились, а потім водії двох автомобілів завели двигуни та від’їхали. Знову стало тихо. Голліс повісив штурмову зброю на плече й спустився з даху. Коли його ноги торкнулись землі, він відтягнув запобіжник рушниці.

Стоячи на клумбі, він прислухався до приглушеного басу, що доносився зі стереомагнітофона автомобіля, який проїжджав вулицею. Голліс уже хотів перестрибнути через мур до Дішона, але згадав про кота. Мабуть, найманці Табула налякали Ґарві, і він вибіг з горища, поки вони обшукували будинок.

Він відчинив задні двері й прослизнув до кухні. Через вікна надходило дуже мало світла, але він бачив, що Табула перевернули все догори дном. Двері стінної шафи були відчинені, а все, що було в кухонних шафках, викинули на підлогу. Голліс наступив на осколки розбитої тарілки, і хрускіт злякав його. «Не будь боягузом, — сказав він до себе. — Погані хлопці пішли».

Кухня була в задній частині будинку. Короткий коридор вів до ванної, спальні й кімнати для тренувань, де він зберігав своє спортивне обладнання. У кінці коридору інші двері вели до вітальні у формі літери L. У довгій частині літери L Голліс слухав музику й дивився телевізор. Він перетворив бічну територію на місце, яке називав кімнатою спогадів. Голліс зберігав там фотокартки своєї родини в рамках, старі нагороди за карате та альбом для наклеювання вирізок, де були статті про його професійні бої в Бразилії.