Розділ «30»

ун не любив Лос-Анджелеса. На перший погляд, це місто було досить звичайним, але там нуртував зародок анархії. Він пам’ятав, як дивився відеозапис заколоту в нетрях. Дим підіймався до сонячного неба. Зайнялася пальма. У Лос-Анджелесі було повно вуличних ватаг, які майже завжди намагались одна з одною покінчити. Це ще можна було терпіти. Але лідер-візіонер, такий, як Мандрівник, міг припинити вживання наркотиків і спрямувати гнів назовні.

Бун поїхав автострадою на південь до Гермоза-Біч, залишив автомобіль на громадській стоянці та пішов до Сі-Бриз-лейн. Фургон електроенергетичної компанії був припаркований через дорогу навпроти будинку індіанця. Бун постукав у задні двері фургона, і Прітчетт відслонив фіранку. Він усміхнувся й завзято кивнув — мовляв, радий бачити вас тут. Бун відчинив двері й зайшов усередину.

Троє найманців Табула сиділи на низьких пляжних стільцях, розставлених у задній частині фургона. Гектор Санчез, колишній мексиканський федерал, був замішаний у скандалі з хабарництвом. Рон Ольсон, який прийшов до них з військової поліції, звинувачували у згвалтуванні.

Наймолодшим був Денніс Прітчетт. У нього було коротке каштанове волосся, щокате обличчя та ввічливі, стримані манери, через які він скидався на молодого місіонера. Прітчетт тричі на тиждень ходив до церкви і ніколи не вживав лайливих слів. Протягом останніх років Брати почали наймати відданих вірян, що належали до різних релігій. Хоча їм платили, як і найманим солдатам, вони приєднувались до Братів із моральних міркувань. Наскільки вони розуміли, Мандрівники були псевдопророками, які кидали виклик тому, що віряни вважали істинною вірою. Вважалося, що ці нові підлеглі надійніші та жорстокіші, але Бун не довіряв їм. Він розумів, що жадібність і страх є кращими стимулами, ніж релігійний запал.

— Де наш підозрілий? — запитав він.

— На ганку за будинком, — відповів Прітчетт. — Ось. Подивіться.

Він підвівся зі стільця, і Бун сів перед екраном монітора. Одним із найприємніших аспектів роботи було те, що можна було застосовувати технологію, яка давала змогу дивитися крізь стіни. Для операції в Лос-Анджелесі фургон був оздоблений тепловим зображувальним приладом. Спеціальна камера показувала чорно-біле зображення будь-якої поверхні, що випромінювала або відбивала тепло. У гаражі була біла пляма — водяна батарея. Друга пляма була в кухні — імовірно, кавоварка. Третій об’єкт — людська істота — сидів на задньому ганку.

Команда стеження вивчала будинок упродовж трьох днів, перевіряючи телефонні дзвінки та обстежуючи електронну пошту за допомогою інтернет-жучків.

— Він надіслав або одержав якісь повідомлення? — запитав Бун.

— Цього ранку йому двічі дзвонили з приводу вихідних з важкою працею, — відповів Санчез.

Ольсон позирнув на монітор комп’ютера.

— Ніякої електронної пошти, окрім спаму.

— Добре, — сказав Бун. — Ходімо. У всіх є значки?

Троє кивнули. Коли вони прибули до Лос-Анджелеса, їм видали підроблені значки ФБР.

— Добре. Гекторе й Роне, ви зайдете через парадні двері. Якщо буде опір, Брати надали нам дозвіл закрити досьє цієї людини. Деннісе, ви підете зі мною.

Четверо вийшли з фургона й швидко перетнули вулицю. Ольсон і Санчез піднялись на парадний Ганок будинку. У задньому дворі стояла груба хатина, побудована з прутів і клаптів сириці.

Бун із Прітчеттом зайшли за ріг будинку й побачили Томаса, Що Ходить По Землі, який сидів за невеличким дерев’яним столиком на ганку. Індіанець розібрав зламаний утилізатор відходів, а тепер знову складав його з деталей. Бун подивився на Прітчетта й побачив, що юнак витяг свій дев’ятиміліметровий автомат. Тверда хватка. Видно білі кісточки пальців. З передньої частини будинку почувся шум, коли двоє інших найманців постукали ногами в двері.

— Добре, — сказав Бун Прітчеттові. — Нам нема про що турбуватись. — Він запустив руку до пазухи куртки, витяг підроблений федеральний ордер і пішов до заднього Ганку.

— Добридень, Томасе. Я спеціальний агент Бейкер, а це спеціальний агент Морган. У нас є ордер на обшук вашого дому.