Розділ «32»

абріел прокинувся в кімнаті мотелю й побачив, що Майї вже не було. Вона безшумно встала з ліжка й одягнулась. Йому здалося дивним, що вона акуратно заправила ковдру й загорнула дві подушки в протерте бавовняне покривало, так ніби хотіла стерти всі ознаки своєї присутності й того, що вони перебули ніч у цьому приміщенні.

Він сів на ліжку й обперся об його скрипучу передню спинку. Відтоді як вони поїхали з Лос-Анджелеса, він думав про те, що означає бути Мандрівником. Чи кожен із нас є лише біологічною машиною? Чи справді всередині кожної живої істоти є щось вічне, іскра енергії, яку Майя називає Світлом? Навіть якщо це правда, це не значить, що в нього є ця сила.

Ґабріел намагався думати про інший світ, але його обсіли безладні думки. Він не міг контролювати свій розум. Немов мавпа, що крутиться в клітці на всі боки, розум Ґабріела підкидав йому образи його колишніх дівчат, швидку їзду з гори мотоциклом або слова з якоїсь пісні. Він почув дзижчання та розплющив очі. Муха билась об віконне скло.

Розсердившись на себе, хлопець пішов до ванної й умився. Майя, Голліс і Віккі ризикували своїми життями заради нього, але їх чекає розчарування. Ґабріел відчував себе непроханим гостем на вечірці, котрий удає когось важливого. Керманич — якщо він існує — буде сміятися, що він претендує на щось.

Повернувшись до головної кімнати, Ґабріел побачив біля дверей дорожню сумку та ноутбук Майї. Це означало, що вона десь поблизу. Мабуть, сіла у фургон і поїхала купити їжу? Це неможливо. У цьому районі не було ні ресторанів, ні бакалійних крамниць.

Ґабріел одягся і вийшов до внутрішнього двору на стоянку. Стара, що керувала мотелем, вимкнула неонову вивіску, і в її конторі було темно. Світанкове небо лавандового кольору оздоблювали сріблясті хмари. Хлопець обійшов південне крило мотелю й побачив Майю на бетонній плиті, що лежала серед полину. Бетон був схожий на підмурок будинку, покинутого в пустелі.

Імовірно, Майя знайшла цей сталевий прут у пустелі. Тримаючи його, як меч, вона виконала кілька ритуальних рухів, схожих на ті, що бачив Ґабріел у своїй школі кендо. Відбиття удару. Випад. Захист. Кожен граційний рух плавно переходив в інший.

З відстані він міг спостерігати за Майєю і залишатись поза її цілеспрямованою увагою. Ґабріел не зустрічав нікого, схожого на цю жінку-Арлекіна. Він знав, що вона була воїном, який уб’є без вагань, але в її погляді на світ було щось чисте й чесне. Дивлячись, як вона тренується, Ґабріел запитував себе, чи її щось турбує, окрім цього давнього обов’язку, — насильства, якого вимагало від неї життя.

Біля смітника мотелю лежала викинута мітла. Ґабріел відламав від неї ціпок та підійшов із ним у руках до бетонної плити. Побачивши його, Майя припинила тренуватись та опустила свою імпровізовану зброю.

— Я трохи навчався кендо, але ти, здається, експерт, — сказав він. — Хочеш, ми потренуємось разом?

— Арлекінам не можна битися з Мандрівниками.

— Але може виявитися, що я не Мандрівник, чи не так? Нам треба на це зважати. — Ґабріел помахав палицею від мітли. — А це точно не меч.

Він схопив палицю обома руками, а потім напав на Майю упівсили. Майя легко відбила удар і повернула зброю навколо нього ліворуч. Підошви його мотоциклетних черевиків тихо зашаркотіли, коли вони рухались у межах бетонного прямокутника. Спочатку йому здавалось, що Майя дивиться на нього як на рівного. Вона навіть кілька разів усміхнулась, коли він блокував її атаки й намагався здивувати несподіваним рухом. Борючись граційно та акуратно, вони рухались під неосяжним небом.