Розділ «35»

Півс насилу підвівся на ноги й спробував утекти, але Бун його впіймав. Він шпурнув наркоторговця на стіну й заходився бити правою рукою. Щоразу, коли шкіряна рукавичка вдаряла по обличчю Ромеро, вона видавала характерний ляскіт. З рота й носа Ромеро сочилася кров.

Доктор Річардсон розумів, що це було жорстоко, справді дуже жорстоко, але не відчував себе причетним до того, що коїлось. Він ніби відступив на один крок від того, що відбувалось, наче дивився фільм по телевізору. Поки Бун бив пуерториканця, Річардсон зиркав на слідчих. Мітчелл усміхався, а Краузе кивав, як баскетбольний уболівальник, котрий тільки-но побачив відмінний триочковий кидок.

Бун говорив спокійно і розважливо.

— Я розбив тобі носа, Півсе. А тепер я розіб’ю тобі кістки носових раковин перед очима. Ці кістки неможливо добре вилікувати. Не те що ногу чи руку. Ти відчуватимеш біль решту свого життя.

Півс Ромеро підняв руки, як дитина.

— Чого ви хочете? — заскімлив. — Імена? Я назву вам імена. Я вам про все розкажу...

Приблизно о другій ночі вони знайшли адресу біля аеропорту Кеннеді у Джамайці, на окраїні Квінсу. Людина, що виготовляла ЗВЗ, жила в білому дерев’яному будинку з газонними кріслами, прикріпленими ланцюгом до ґанку. Це був спокійний район, де жили звичайні люди, які підмітали тротуари перед своїми будинками й ставили гіпсові статуї Діви Марії на крихітні газони. Бун припаркував джип і попросив доктора Річардсона вийти. Вони підійшли до слідчих, що сиділи в своїй машині.

— Вам не потрібна допомога? — запитав Мітчелл.

— Залишайтеся тут. Ми з доктором Річардсоном підемо всередину. Якщо виникнуть якісь проблеми, я подзвоню вам з мобільного.

Почуття відчуженості, яке захищало Річардсона, коли Бун бив Півса Ромеро, зникло, коли вони їхали до Квінсу. Невролог почувався стомленим і зляканим. Він хотів утекти від цих трьох, але знав, що в цьому немає сенсу. Тремтячи від холоду, він перетнув із Буном вулицю.

— Що ви збираєтесь робити? — запитав він.

Бун стояв на тротуарі й дивився на світло з третього поверху.

— Не знаю. Насамперед меж треба знайти доступ до «проблеми».

— Я ненавиджу насильство, містере Бун.

— Я теж.

— Ви ледь не вбили цього юнака.

— До цього було далеко. — Коли Бун говорив, з його рота виходили білі клуби пару. — Вам треба вивчати історію, докторе. Усі великі зміни породжені болем і руйнуванням.

Вони підійшли під’їзною алеєю до задніх дверей будинку. Бун став на ґанку і торкнувся дверної рами кінчиками пальців. Раптом він зробив крок назад і вдарив у двері ногою прямо над кулястою клямкою. Із ляскотом двері розчинилися навстіж. Річардсон пішов за Буном усередину.

У будинку було дуже тепло, стояв різкий бридкий запах, наче хтось розлив пляшку нашатирного спирту. Вони пройшли через темну кухню, і Річардсон випадково наступив на тарілку з водою. Тварини були на столах і по всій кухні. Бун різким рухом увімкнув лампочку на стелі.

— Коти, — з огидою сказав він, плюнувши. — Ненавиджу котів, їх нічого не можна навчити.