Розділ «22»

— Я не візьму грошей від Арлекіна.

— Це гарантує вірність.

— Я допоможу тобі безкоштовно, Майє. Тільки попроси мене.

Подивившись Майї в очі, Віккі зрозуміла, що вона просить у неї те, що Арлекінові дати найважче. Для того щоб попросити когось про допомогу, треба бути хоч трохи смиренним і визнавати власну слабкість. Арлекінам додавала сил їхня гордість і непохитна впевненість.

Майя щось пробурмотіла, а потім спробувала знову, говорячи дуже виразно.

— Я хочу, щоб ти мені допомогла.

— Добре. Я буду рада це зробити. У тебе є якийсь план?

— Мені треба знайти цих двох братів, доки Табула їх не схопили. Тобі не доведеться торкатися пістолета або ножа чи завдавати комусь болю. Лише допоможи мені найняти когось, хто мене не зрадить. Табула — дуже могутні в цій країні, і Пастух їм допомагає. Я не можу зробити цього сама.

— Віккі? — Місіс Фрезер почула голоси. — Що відбувається? У нас гості?

Джозетта, огрядна жінка з пухким обличчям, була вдягнена в сіро-зелений костюм, а на шиї носила медальйон у формі сердечка з фотокарткою покійного чоловіка. Вона переступила через поріг і зупинилась, побачивши незнайому. Дві жінки люто глянули одна на одну, і рука Майї знову потягнулась до футляра з мечем.

— Мамо, це...

— Я знаю, хто це. Грішниця, яка вбиває людей і приносить смерть у наше життя.

— Я намагаюся знайти двох братів, — сказала Майя. — Вони, можливо, Мандрівники.

— Айзек Т. Джоунз був останнім Мандрівником. Їх більше немає.

Майя торкнулась руки Віккі.

— Табула спостерігають за цим будинком. Іноді вони носять з собою прилади, що бачать крізь стіни. Я більше не можу тут залишатись. Це небезпечно для всіх нас.

Віккі стояла між своєю матір’ю та жінкою-Арлекіном. До цього багато що в її житті здавалось незрозумілим і непевним, як розмита фотографія з нечіткими силуетами. Але зараз, саме зараз, у її житті справді з’явилась можливість вибирати. Як говорив Пророк, ходити легко, але для того щоб знайти правильну стежку, потрібна віра.

— Я допоможу їй.

— Ні,— сказала Джозетта. — Я не даю свого дозволу.

— Мені не потрібен дозвіл, мамо. — Віккі схопила свою сумочку і вийшла на подвір’я. Майя наздогнала її, коли та дійшла до краю газону.