Розділ «22»

— У них є несанкціонований доступ до всіх файлів через операцію інтернет-моніторингу. — Майя заходилася щось набирати на клавіатурі. — Жучків можна обійти, якщо використовувати закодовану мову й уникати деяких слів.

Віккі сіла на переднє місце у фургоні і спостерігала за стоянкою, доки Майя розшукувала іншого Арлекіна. Із супермаркету виходили громадяни з величезними торбами, наповненими через край їжею, одягом та електронним обладнанням. Від усіх цих речей торби були важкими, і громадянам доводилося щоразу нахилятись, щоб поскладати їх до своїх машин. Віккі згадала, як читала в школі про Сізіфа, грецького царя, приреченого завжди штовхати камінь угору.

Переглянувши кілька веб-сайтів і набравши різні ключові слова, Майя знайшла Липу. Віккі дивилася через плече Майї, як та надсилала повідомлення он-лайн, використовуючи закодовану мову. Арлекін-зрадник, Пастух, став «онуком хорошої людини», який «почав працювати в конкурентній фірмі» і знищив «нашу можливу комерційну справу».

— Ти здорова? — запитав Липа.

— Так.

— Проблеми з переговорами?

— Холодно зустріли двічі, — набрала Майя.

— Інструментів достатньо?

— Достатньо.

— Фізичний стан?

— Утомлена, але не постраждала.

— Є допомога?

— Один місцевий працівник «Джоунз енд компані». Сьогодні найму професіонала.

— Добре. Доступ до коштів є.

Протягом секунди екран був чистий, а потім Липа набрав:

— Востаннє мій друг зв’язувався зі мною сорок вісім годин тому. Думаю, тобі слід подивитись...

Інформант Липи у Вічнозеленому фонді забезпечив його шістьма адресами, за якими можна знайти Майкла та Ґабріела Корріґанів. До адреси було додано короткі примітки, як-от: «Грає в гольф із Майклом» або «Друг Ґабріела».

— Дякую.

— Постараюся знайти більше інформації. Щасти тобі.

Майя записала адреси й вимкнула ноутбук.