Розділ «22»

— Ми тут не для того, щоб навчитися битись. Це моя подруга, Майя.

— А хто ти? — запитав він Майю. — Біла новонавернена?

— Не треба безглуздих балачок, — відповіла Віккі. — Пророк приймав людей усіх рас.

— Я просто намагаюсь правильно вас зрозуміти, маленька міс Вікторія із Сін. Якщо ви тут не заради занять, то прийшли запросити мене на якісь урочисті церковні збори. Як на мене; преподобний Морґанфілд подумав, що йому краще вдасться мене вмовити, якщо він надішле до мене двох гарненьких жінок. Мабуть, щось у тому є, але йому це все одно не вдасться.

— Наш візит не має нічого спільного з церквою, — сказала Майя. — Я хочу найняти вас як бійця. Думаю, у вас є зброя або доступ до неї.

— То хто ж ти, чорт забирай?

Віккі позирнула на Майю, мовчазно питаючи дозволу. Жінка-Арлекін зробила легкий рух очима. Розкажи йому.

— Це Майя. Вона Арлекін. Вона приїхала до Лос-Анджелеса, щоб розшукати двох майбутніх Мандрівників.

У Голліса був здивований вигляд, а потім він голосно розсміявся:

— Ага! А я король світу, проклятий Богом. Не розповідай мені цих нісенітниць, Віккі. Мандрівників та Арлекінів більше не залишилось. Їх усіх вистежили й убили.

— Сподіваюсь, що всі так думають, — спокійно сказала Майя. — Краще для нас, коли ніхто не вірить, що ми існуємо.

Голліс дивився на Майю, звівши брови, ніби запитував, чи має вона право, перебувати в цій кімнаті. Потім він поставив ноги у стійку й завдав їй удар кулаком упівсили. Віккі закричала, але Голліс і далі нападав, завдаючи прямих і перехресних ударів. Коли Майя відсахнулась назад, футляр із мечем упав з її плеча й відкотився на кілька дюймів по кахельній підлозі.

Голліс зробив сальто-колесо, яке перейшло в перехресний удар, але Майї вдалося блокувати його. Він рухався щораз швидше, атакував з повною силою та швидкістю. Ударами рук і ніг він штовхав Майю на стіну. Вона відбивалась руками та передпліччям, потім перемістила свою вагу на праву ногу й спрямувала передній удар у пах Голліса. Голліс упав назад, покотився по підлозі, а потім підвівся й відповів новою комбінацією ударів.

Тепер вони боролися твердо, намагаючись ушкодити одне одного. Віккі голосно благала зупинитись, але, здавалось, ніхто її не слухав. Тепер, коли Майя оговталась після початкового здивування, її обличчя було спокійним, а погляд — напруженим і зосередженим. Вона підходила до нього ближче, намагаючись кулаками й ногами завдати якнайбільше болю.

Голліс танцював на відстані. Навіть за таких обставин він вважав за потрібне показати, що таке граційний і винахідливий борець. Використовуючи удари кулаком навідліг і стусани ззаду з повертанням, він змусив Майю стрибати по кімнаті. Вона зупинилась, коли її туфля торкнулась футляра з мечем.

Майя удала, ніби прагне завдати удару кулаком по голові Голліса, нахилилась униз і схопила футляр. Діставши меч і прикріпивши руків’я на місце, вона зробила випад убік агресора. Голліс утратив рівновагу, упав назад, і Майя зупинилась. Вістря меча було за два дюйми від шиї Голліса Вілсона.

— Ні! закричала Віккі, і чари в кімнаті розсіялись. Насильство та гнів зникли. Майя опустила меч, а Голліс підвівся на ноги.

— Знаєш, я завжди хотів побачити меч Арлекіна.

— Коли ми наступного разу будемо так битись, ти будеш мертвим.

— Але ми не будемо битись. Ми на одному боці. — Голліс повернув голову й підморгнув Віккі. — Отже, скільки ви, красунечки, мені заплатите?