Розділ 73. Останні роки життя Давида

І поблагословив Давид Господа перед усією громадою. І сказав Давид: “Благословенний Ти, Господи, Боже Ізраїля, нашого батька по віки вічні”. Твоя, Господи, могутність і сила, велич і вічність… слава, і все на небесах та на землі Твоє! Твої, Господи, царства, і Ти піднесений над усім як Владика! Багатство і слава — від Тебе, і Ти пануєш над усім, і в руці Твоїй сила та могутність, у Твоїй руці — зробити людину великою і сильною. Тому, Боже наш, ми дякуємо Тобі, і славимо ім'я Твоєї величі. Бо хто я, і хто народ мій, що можемо так жертвувати? Бо усе це — від Тебе, і з Твоєї руки те, що дали Тобі, Бо ми приходьки перед Тобою та чужинці, як усі наші батьки! Наші дні на землі — наче тінь, і нічого немає тривалого!

Господи, Боже наш, усі ці достатки, що ми наготували для будови храму Тобі, Твоєму Святому Імені, — вони із Твоєї руки, і усе це — Твоє! Я знаю, Боже мій, що Ти вивідуєш серце й любиш щирість”.

У щирості серця свого я пожертвував це все, а тепер дивлюсь з радістю, що і народ Твій, який знаходиться тут, жертвує себе Тобі. Господи, Боже Авраама, Ісаака та Якова, наших батьків! Збережи ж навіки цей напрям думок серця народу Твого, і спрямуй їхнє серце до Тебе. А моєму синові Соломонові дай серце бездоганне, щоб виконувати Заповіді Твої, накази Твої та постанови Твої, і щоб зробив усе, і збудував храм, для якого я все приготував! І сказав Давид до усієї громади: “Прославте Господа, вашого Бога!” І уся громада славила Господа, Бога своїх батьків, — і нахилилися, і вклонилися усі до землі Господеві.

З великою старанністю цар збирав коштовні матеріали для побудови і оздоблення храму. Він склав чудові гімни, які мали звучати в його дворах. Тепер його серце раділо в Господі, тому що начальники та князі Ізраїлю так благородно відгукнулися на його заклик і посвятили себе на важливу працю, що чекала на них. Віддавши себе на служіння, вони були готові й на більші жертви. Вони збільшили свої пожертвування, даючи в скарбницю Господню із власного майна. Давид глибоко відчував своє безсилля забезпечити усіма матеріалами будівництво Божого дому, а тому вияв вірності з боку цих шляхетних мужів царства, котрі не тільки охоче відгукнулися на його заклик, від щирого серця посвячуючи свої багатства Єгові, але й посвятили себе на Його служіння, наповнив його серце радістю.

Один лише Бог викликав у Свого народу такий настрій і бажання. Він і повинен бути прославлений, а не людина. Це Він наділив людей земними багатствами, а Його Дух збудив у них бажання принести свої скарби для храму. Усе існуюче належить Господу; якби Божа любов не зворушила серця людей, зусилля царя виявилися б даремними і храм ніколи б не був споруджений.

Усе, що людина отримала від Божих щедрот, належить Йому. Дорогоцінні і прекрасні дари землі, якими Бог наділяє людей, посилаються їм для випробовування, аби виміряти глибину їхньої любові до Нього та вдячності за Його ласку. Усі багатства — матеріальні багатства чи інтелектуальні здібності — необхідно покласти як добровільну жертву до ніг Ісуса, щоб той, хто це робить, міг сказати разом з Давидом: “Бо все це — від Тебе, і з Твоєї руки отримане, дали ми Тобі”.

Давид відчував наближення смерті, однак його серце, як і раніше, було обтяжене турботою про Соломона та ізраїльське царство, процвітання якого великою мірою залежало від вірності царя. І він заповів своєму синові Соломону: “Ось, я йду дорогою, призначеною для усіх на світі; ти ж кріпися та вияви себе мужем. І будеш дотримуватись наказів Господа, Бога твого, щоб ходити Його дорогами, щоб виконувати постанови Його, Заповіді Його, та устави Його й свідчення Його… Щоб тобі щастило в усьому, що будеш робити, і скрізь, куди звернешся, щоб виповнив Господь Слово Своє, яке говорив мені, кажучи: Якщо сини твої вважатимуть на дороги свої, щоб ходити переді Мною у правді всім своїм серцем та всією душею своєю, то ніколи не забракне спадкоємця від тебе на троні Ізраїлевім!” (1 Царів 2:1—4).

Останні слова Давида, які знаходимо у Писанні, — це пісня надії, сповнена високих принципів і невмирущої віри:

“Слово Давида, сина Єссеєвого,

мужа високопоставленого,

помазаного Богом Якова,

і солодкого співця Ізраїлевого.

Дух Господній говорить в мені…

Той, хто владарює над людьми справедливо, —

панує у Божому страсі!

І він буде, як світло поранку безхмарного,

коли сонце з'являється на небі,

від його проміння трава виростає з землі по дощі!

Чим не такий є мій дім перед Богом,

бо Він уклав зі мною Заповіт