Розділ 6. Сиф та Єнох

Єноха хвилювало питання про долю мертвих. Йому здавалось, що як праведні, так і нечестиві перетворяться на земний порох і цим усе закінчиться. Йому важко було зрозуміти, як праведні можуть воскреснути для вічного життя. У пророчому видінні Єноху були показані смерть Христа, Його славний прихід у славі, в супроводі святих ангелів, щоб звільнити Свій народ з могил. Він також бачив зіпсутість світу перед Другим пришестям Христа, хвалькувате, самовпевнене, свавільне покоління людей, які відкинули єдиного Бога і Господа Ісуса Христа, зневажаючи Його Закон та викупну Жертву. Він бачив праведних, увінчаних славою і честю, та нечестивців, вигнаних від присутності Господа і знищених вогнем.

Єнох став проповідником праведності, розповідав людям про те, що відкрив йому Бог. Люди, маючи страх Господній, шукали спілкування з цим святим мужем, щоб вислухати його повчання і помолитися з ним. Він звершував також громадське служіння, несучи Божу вістку всім тим, які бажали прислухатися до слів застереження. Він трудився не тільки для сифітів. У землі, куди пішов Каїн, щоб сховатися від божественної присутності, Божий пророк також розповідав про чудові події, які бачив у видіннях. “Ось, — говорив він, — іде Господь зі Своїми тисячами святих, щоб суд учинити над усіма і викрити між ними нечестивих в усіх ділах, яке чинило їхнє безчестя” (Юди 14—15).

Він безстрашно викривав гріх. Проповідуючи сучасникам Божу любов, явлену в Христі, він благав їх залишити свої лихі дороги, засуджував пануюче зло та застерігав про те, що суди Божі неминуче спіткають беззаконника.

Устами Єноха донині промовляє Дух Христа. Цей Дух виявляється не тільки в словах любові, співчуття, умовляння; святі мужі покликані говорити не лише приємні речі. Бог вкладає в уста і серця Своїх вісників і такі істини, які за своєю гостротою нагадують двосічний меч.

Слухачі Єноха відчували силу Божу, що супроводжувала його служіння. Декотрі прислухалися до застереження і залишали свої гріхи, але більшість глузували з цієї урочистої та серйозної вістки, ставали ще зухвалішими на своїх лихих дорогах.

В останні дні Божі слуги також проголошуватимуть світові подібну вістку, яка сприйматиметься з таким же невір'ям і глузуванням. Допотопний світ відкинув слова застереження того, котрий ходив із Богом. Так само й останнє покоління легковажно поставиться до застережень Господніх вісників.

Невтомно проповідуючи, Єнох ані на мить не втрачав зв'язку з Богом. Чим важчою і нагальнішою була його праця, тим щирішими і наполегливішими були його молитви. Він і надалі, час від часу, залишався на самоті, відокремившись од людського товариства. Провівши деякий час серед людей, для добра котрих працював, навчаючи їх словом і прикладом, він на певний час залишав їх, щоб побути на самоті, відчуваючи голод і спрагу за божественним знанням, яке міг дати тільки Сам Бог. Перебуваючи в постійному спілкуванні з Богом, Єнох усе більше й більше відображав божественний образ. Його обличчя світилося святим світлом, яким сяє лице Ісуса. Після таких спілкувань з Богом навіть невіруючі з благоговінням зауважували, що його обличчя позначене відбитком Небес.

Люди стали настільки зіпсутими, що їх знищення було неминучим. З плином років потік людських злочинів ставав дедалі глибшим, а хмари божественного суду — все темнішими та похмурішими. Але Єнох, цей свідок віри, прямував обраним шляхом незмінно, застерігаючи, благаючи, умовляючи, докладаючи зусиль до того, щоб зупинити потік зла та стримати стріли помсти, хоч грішники, полюбляючи задоволення, нехтували його застереженнями; він мав свідчення, що Бог схвалює його працю, і сумлінно боровся з пануючим злом, доки Бог не забрав його з цього грішного світу до небесних осель, де радість і чистота.

Представники того покоління висміювали нерозважливість Єноха, котрий не збирав для себе золота, срібла та інших земних багатств. Його серце прагнуло вічних скарбів; Він споглядав Небесне Місто. Він бачив Царя у Його славі серед Сіону. Його думки, почуття, розмови були пройняті небесною атмосферою. Чим більшим ставало беззаконня, тим палкіше він прагнув домівки Божої. Хоча він продовжував жити на землі, проте вірою перебував у Царстві світла.

“Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Матвія 5:8). Протягом трьохсот років Єнох прагнув душевної чистоти, аби перебувати в гармонії з Небесами. Протягом трьох століть він ходив з Богом. Щодня прагнув все тіснішого зв'язку, дедалі ближчим ставало спілкування Єноха з Богом, доки Бог не забрав його до Себе. Він стояв на порозі вічного світу; лише один крок відділяв Єноха від блаженної країни, і ось ворота відчинились, і той, хто так довго ходив з Богом на землі, увійшов ними до Святого Міста як первісток з людей.

Його відсутність стала помітною на землі. Вже не чути було голосу, котрий щодня застерігав і навчав. Як праведні, так і нечестиві зауважили, що Єноха немає; гадаючи, що він перебуває у якомусь відлюдному місці, ті, котрі любили його, вдалися до наполегливих розшуків, як пізніше сини пророків розшукували Іллю, однак надаремно. Вони констатували, що його немає, оскільки Бог забрав його.

Згідно з наміром Господнім, перенесення Єноха до небесних осель мало стати важливим уроком. Існувала небезпека, що люди, зауважуючи страшні результати гріхопадіння Адама, впадуть у відчай. Чимало було готових вигукнути: “Яка користь від того, що ми маємо страх Господній і виконуємо Його постанови, адже людство гнітить важкий тягар прокляття і смерть є долею усіх!”. Але вказівки, які Бог дав Адамові, які повторював Сиф і втілював у своє життя Єнох, проганяли темряву і заблудження, давали людям надію на те, що як через Адама смерть увійшла у світ, так через обітованого Відкупителя прийдуть життя і безсмертя. Сатана намагався переконати людей, що для праведних не буде нагороди, а для грішників — покарання і що людям неможливо виконати божественні постанови. Однак у випадку з Єнохом Бог проголосив, що “Він є, а тим, хто шукає Його, дає нагороду” (Євреям 11:6). Бог показав, що зробить для тих, хто виконує Його Заповіді. Він навчав людей істин про те, що люди взмозі дотримуватися Його Закону; що, навіть живучи серед гріха і розпусти, благодаттю Божою вони можуть протидіяти спокусам, ставати чистими й святими. На прикладі Єноха вони бачили блаженство такого життя; його перенесення було для них доказом правдивості його пророцтва про майбутнє, яке обіцяло нагороду слухняним — радість, славу і вічне життя, а осудження, горе і смерть — грішникові.

“Вірою Єнох перенесений був так, що не бачив смерті… Бо ще до перенесення свого він отримав свідчення, що догодив Богові” (Євреям 11:5). У світі, через свої беззаконня приреченому на загибель, Єнох перебував у такому тісному спілкуванні з Богом, що йому не довелося стати підвладним смерті. Благочестивий характер цього пророка уособлює святість, якої повинні досягти всі, хто буде “відкупленим від землі” (Об'явлення 14:3) під час Другого приходу Христа. Як і перед потопом, у світі пануватиме беззаконня. Потураючи нахилам своїх зіпсутих сердець та вченням оманливої філософії, люди повставатимуть проти авторитету Небес. Але діти Божі, такі як і Єнох, шукатимуть чистоти серця і узгодження з Його волею, доки не стануть подібними до Христа. Як і Єнох, вони проповідуватимуть світові про Другий прихід Господа і про суди, що спіткають грішників. Своїм прикладом, святими розмовами вони засуджуватимуть гріхи беззаконників. Як Єнох був перенесений на небеса перед потопом, що знищив світ, так і живі праведники будуть підхоплені від землі перед її знищенням вогнем. Апостол писав: “…Не всі ми помремо, та всі перемінимось, — раптом, в одну мить, при останній сурмі: бо засурмить вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!..” “Сам-бо Господь із наказом, при голосі Архангела та з Божою сурмою зійде з неба, і першими воскреснуть померлі в Христі; потім ми, що лишилися живими, будемо підхоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господеві на повітрі, і так ми завжди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами!” (1 Коринтянам 15:51—52; 1 Солунянам 4:16—18)