Розділ 57. Захоплення ковчега филистимлянами

Сьогодні, як і за часів стародавнього Ізраїлю, існує потреба у відродженні правдивої релігії серця. Покаяння — це перший крок, який повинні Зробити усі, котрі бажають навернутися до Бога. Ніхто не зробить цієї роботи за іншого. Кожний з нас, зокрема, повинен упокорити душу перед Богом і залишити своїх ідолів. Коли ми зробимо усе, що в наших силах, Господь виявить нам Своє спасіння.

За ініціативою керівників племен до Міцпи зійшлося багато людей. Тут вони урочисто постились. Люди з глибоким упокоренням визнавали свої гріхи і на доказ того, що вони вирішили виконувати почуті вказівки, поставили Самуїла суддею.

Филистимляни розцінили це зібрання як військову нараду і кинули проти ізраїльтян значні військові сили, щоб розігнати їх, перш ніж вони здійснять свої плани. Вістка про наближення ворогів викликала великий страх в Ізраїлі. Народ благав Самуїла: “Не переставай кликати за нас до Господа, нехай Він спасе нас від руки филистимлян”.

У той час як Самуїл приносив у жертву цілопалення ягнятко, филистимляни розпочали бій. Тоді Всемогутній, Котрий серед вогню, диму й грому, зійшов на Синай, Котрий розділив Червоне море і проклав синам Ізраїлю через Йордан дорогу, знову виявив Свою силу. Знялася страшенна буря над військом, що йшло в наступ, і в результаті вся земля вкрилася мертвими тілами могутніх воїнів.

Ізраїльтяни заніміли в благоговінні, тремтячи від страху й надії. Дивлячись на загибель своїх ворогів, вони розуміли, що Бог прийняв їхнє всепалення. Хоч і не готові до бою, вони взяли в руки зброю полеглих филистимлян і переслідували втікачів до Бет-Кара. Ця блискуча перемога була здобута на тому самому полі, де 20 років тому ізраїльтяни були розбиті филистимлянами; на тому ж місці, де їхні священики були вбиті, а Божий Ковчег захоплений у полон.

Як для цілих держав, так і для кожної людини зокрема, шлях послуху Богові — єдино безпечний і щасливий шлях, у той час як беззаконня призводить лише до нещастя й поразки. Тепер филистимляни настільки упокорились, що змушені були повернути Ізраїлю укріплені міста-фортеці, колись захоплені ними, і протягом багатьох років не вдавалися до жодних ворожих дій. Інші народи також наслідували їхній приклад, і ізраїльтяни насолоджувалися миром до тих пір, доки Самуїл залишався їхнім правителем.

Щоб ця подія ніколи не забулася, Самуїл поставив поміж Міцпою і Шеном великого каменя як пам'ятника. Він назвав це місце Евен-Езер — “камінь допомоги”, сказавши людям: “Аж доти допоміг нам Господь”.