Розділ 56. Ілій та його сини

Усі, що займають в Церкві святі посади, повинні показувати людям приклад, спонукуючи їх шанобливо ставитися до Бога, боячись образити Його. Коли люди, поставлені як “посли від імені Христового” (2 Коринтянам 5:20), щоб звіщати народу Божу вістку про Його благодать і примирення, використовують святе покликання як прикриття для задоволення своїх егоїстичних та чуттєвих бажань, вони стають найуспішнішими агентами сатани. Їхня поведінка, які поведінка Хофні й Пінхаса, призводить до того, що народ “зненавидить жертву Господню”. Деякий час лихі вчинки можуть приховуватися від людей, але як тільки виявиться їх справжній характер, віра народу зазнає такого удару, який нерідко призводить до втрати всякого довір'я до релігії. Це стає приводом того, що вони починають ставитися з підозрою до усіх учителів Божого Слова. В такому разі вістка навіть правдивого Христового слуги сприймається зі сумнівом. Постійно у свідомості виникають запитання: “Чи не виявиться і цей чоловік настільки зіпсутим, як той, кого ми вважали святим?” Таким чином, Слово Боже втрачає належний вплив на душі людей.

Слова докору, сказані Ілієм власним синам, коли він вже “був вельми старий”, сповнені глибокого й грізного змісту; було б добре, щоб над ними замислилися всі священнослужителі: “Якщо згрішить хтось проти людини, то Бог заступиться за нього. А якщо людина згрішить проти Господа, то хто заступиться за неї?” Якби злочини Хофні й Пінхаса завдали шкоди лише їхнім ближнім, суддя міг би примирити їх, призначивши покарання та зажадавши відшкодування; таким чином, винуватці були б прощені. Або якщо б їхній гріх не був надто зухвалим, то за нього було б принесено жертву.

Хоч Хофні й Пінхас виконували служіння як священики Всевишнього, приносили жертви за гріхи народу, однак самі завинили у багатьох переступах, і Божа справа була ними заплямована й опоганена; жодна викупна жертва вже не могла бути прийнята.

Рідний батько хоча й був первосвящеником, однак вже не насмілився заступитися за них; він не міг захистити їх від гніву святого Бога. З усіх грішників найбільше винуватими є ті, котрі виявляють презирство до засобів, призначених Небесами для викуплення людей, — вони “знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають…” (Євреям 6:6).