Розділ 45. Падіння Єрихона

Єгова відповів йому: “Устань, — чого це ти падаєш долілиць? Ізраїль згрішив, він переступив Мій Заповіт, що Я заповідав їм”. Надійшов час для негайних і рішучих дій, а не для розпачу та плачу. В таборі мав місце таємний гріх, який потрібно було викрити й усунути, щоб Господь міг надалі перебувати зі Своїм народом і благословляти Його. “Не буду я більше з вами, якщо не усунете заклятого з-поміж себе!”

Один із мужів, якому було доручено виконати Божі суди, знехтував Його наказом, і усім людям довелося відповідати за провину грішника. Вони “взяли із заклятого, а також украли і утаїли”. Ісус отримав вказівки, як викрити злочинця і покарати його. Для цього було кинуто жереб. Грішник не одразу був виявлений; деякий час справа залишалася неясною, щоб народ відчув відповідальність за існуючі поміж людьми гріхи, дослідив свої серця та впокорився перед Богом.

Рано-вранці Ісус Навин зібрав народ за поколіннями, і розпочалося вражаюче урочисте слідство. Розслідування просувалося крок за кроком. Ось-ось стане відомим результат страшної перевірки. Спочатку було виявлене покоління, потім плем'я, сім'я, а далі й член сім'ї. Божий перст вказав на Ахана, сина Кармія з Юдиного покоління як на головну причину нещастя в Ізраїлі.

Щоб довести незаперечність його вини та уникнути звинувачень у несправедливому осудженні, Ісус Навин урочисто звернувся до Ахана із закликом сказати правду. Нещасний повністю зізнався у своєму злочині: “Дійсно, згрішив я Господеві, Богові Ізраїля… Побачив я між здобиччю гарний шінеарський плащ, двісті шеклів срібла та один золотий зливок, вагою в п'ятдесят шеклів; забажав я їх, і узяв собі. І ось усе це закопане в землі в середині мого намета”. Негайно до намета були послані люди, котрі розкопали землю в зазначеному місці, і “ось сховане все в наметі, а срібло під ним. Взяли вони усе те з намета, і принесли до Ісуса… і поклали його перед Господом”.

Злочинцю було винесено вирок, який негайно було виконано. “Чому ти навів на нас нещастя? Нехай же так Господь наведе сьогодні це нещастя на тебе!” — сказав Ісус Навин. Оскільки людям довелося відповідати за гріх Ахана і постраждати від його наслідків, ізраїльтяни, а точніше їхні представники, повинні були взяти участь в покаранні цього мужа: “І увесь Ізраїль побив його камінням”.

Після цього над ним накидали величезну купу каміння як свідоцтво про гріх і покарання за нього. “Тому і називається те місце долиною Ахор”, що означає “біда”. У книзі Хронік про нього сказано: “Ахан, що навів біду на Ізраїль” (1 Хронік 2:7).

Ахан згрішив, відкрито знехтувавши надзвичайно ясними і серйозними застереженнями, а також наймогутнішими проявами Божої сили. “Стережіться заклятого, щоб ви самі не стали закляттям”, — було оголошено Ізраїлю. Це повеління прозвучало відразу після чудодійного переходу через Йордан і звершення в народі обряду обрізання як визнання Божого Заповіту; після святкування Пасхи і з'явлення Ангела Заповіту — Вождя Господнього війська. Після цього відбулось завоювання Єрихона, яке свідчило про знищення, яке неминуче прийде на всіх порушників Божого Закону. Той факт, що ізраїльтяни здобули перемогу тільки завдяки божественній силі і що власними зусиллями вони ніколи не завоювали б Єрихона, надавав особливої ваги повелінню, яке забороняло привласнювати воєнні трофеї. Могутністю Свого Слова Бог зруйнував цю фортецю; завоювання належало Йому, і лише Йому Одному мало бути посвячене це місто з усім, що в ньому знаходилося.

В ту урочисту годину перемоги та Божого суду серед мільйонів ізраїльтян знайшлася лише одна людина, котра наважилася порушити Господній наказ. Багатий шінеарський одяг збудив у серці Ахана пожадливість, і навіть тоді, коли через цей одяг йому довелося зустрітися віч-на-віч зі смертю, він і далі називав його “гарним шінеарським плащем”. Один гріх потягнув за собою інший, і він привласнив золото та срібло, посвячені для Господньої скарбниці; іншими словами, він обікрав Бога стосовно перших плодів Ханаанської землі.

Коренем смертельного гріха, що призвів Ахана до загибелі, була жадібність — найпоширеніший з усіх гріхів, до якого ставляться досить легковажно. Як часто порушення десятої Заповіді не викликає навіть осудження, тоді як інші гріхи бувають викритими і покараними. Історія з Аханом повинна стати уроком, що вказує на потворність цього гріха та його жахливі наслідки.

Зажерливість — гріх, який розвивається поступово. Ахан виховував у своєму серці користолюбство, доки воно не увійшло у звичку, від якої майже неможливо звільнитися. Виношуючи у своєму серці зло, він не думав про те, що може накликати біду на увесь Ізраїль; його розумове сприйняття було вбите гріхом і Ахан став легкою здобиччю спокуси.

А чи не зустрічаються нині подібні гріхи, всупереч серйозним та недвозначним застереженням? Заборона потурання користолюбству є такою ж ясною, як і заборона Аханові привласнювати трофеї Єрихона. Бог вважає цей гріх ідолопоклонством. Нам дані застереження: “Не можете служити Богові й мамоні” (Матвія 6:24). “Стережіться усякої зажерливості” (Луки 12:15). “Зажерливість нехай навіть не згадується поміж вами” (Ефесянам 5:3). Ми знаємо про страшну долю, що спіткала Ахана, Юду, Ананія та Сапфіру. А першим з усіх був Люцифер, “син зірниці досвітньої”, котрий, забажавши високого становища, навіки втратив славу й блаженство Небес. І все ж, незважаючи на всі ці застереження, користолюбство процвітає. Воно усюди залишає свій слизький слід, стає причиною незадоволення і розладу в сім'ях, викликає заздрість та ненависть бідних відносно багатих, спонукає багатих пригноблювати бідних. Це зло існує не лише у світі, а й у Церкві, де вже звичними стали егоїзм, скупість, обман, нехтування доброчинністю та обкрадання Бога “десятиною та приношеннями”. Як же багато Аханів є, на жаль, серед членів Церкви, котрі навіть користуються доброю репутацією… Багато людей регулярно відвідують церкву, беруть участь у Вечері Господній, в той час як серед їхнього майна приховані незаконно надбані, прокляті Богом речі. Задля “прекрасного вавилонського одягу” чимало людей жертвують власним сумлінням і надією осягти Небеса. Багато є й таких, котрі проміняли свою чесність і здатність приносити користь на гаманець зі “срібними шеклями”. Зойки нещасних бідарів залишаються непочутими; світло Євангелія не поширюється; вчинки, які не личить робити християнам, викликають насмішки серед світських людей, однак користолюбець продовжує накопичувати скарби. “Чи людина обманить Бога? Мене ж ви обманюєте”, — говорить Господь (Малахії 3:8).

Гріх Ахана став лихом для всього народу. За гріх однієї людини Боже невдоволення може залишатися на Його Церкві, доки гріх не буде виявлено і викорінено. Вплив, якого найбільше повинна боятися Церква, походить не від явних противників, безбожників та богозневажників, а від нещирих послідовників Христа. Саме вони є перешкодою в отриманні благословень Ізраїлевого Бога; вони ослаблюють Його народ.

Коли Церква переживає труднощі; коли мають місце холодність і духовний занепад, що стає приводом для торжества Божих ворогів, нехай члени Церкви, замість того, щоб оплакувати, склавши руки, своє жалюгідне становище, замисляться над тим, чи не має Ахана в їхньому таборі? Нехай кожний упокориться і дослідить своє серце, щоб виявити там приховані гріхи, через які Бог не може перебувати з ними.

Ахан визнав власну провину, але це визнання було вчинене надто пізно, аби становище можна було виправити. Він бачив, що ізраїльське військо повернулося з Аю з поразкою, пригнічене, і все ж не вийшов, щоб визнати свій гріх. Він бачив, як Ісус Навин і старійшини Ізраїля в невимовному горі попадали долілиць. Якби саме тоді він визнав свій гріх, то це певною мірою свідчило б про його щире розкаяння. Але він продовжував мовчати. Ахан чув, як оголосили про те, що скоєно великий злочин і як цей злочин навіть було названо, та вуста його скувала мовчанка. Незабаром відбулося серйозне й урочисте розслідування. Який жах охопив його душу, коли він почув, що вказано його покоління, потім його плем'я і нарешті його сім'я! Однак він так і не визнав свого гріха, доки Божий перст прямо не вказав на нього. І тільки, коли гріх не можна було далі приховувати, Ахан розповів правду.

Як часто можна почути подібні визнання… Грішники погоджуються з фактами, які вже доведені, але визнати гріхи, відомі лише нам і Богові, — це дві зовсім різні речі. Ахан ніколи б не зізнався, якби не надіявся уникнути через це наслідків свого злочину. Та його визнання було лише доказом того, що покарання справедливе. Ахан не розкаявся за вчинений гріх і не мав огиди до зла; його наміри залишилися такими ж, як були і раніше.

Подібні визнання будуть робити грішники, котрі стоятимуть перед Божим судом після того, як справа кожного буде вирішена на життя або смерть. Страх перед наслідками змусить кожного зізнатись у своїй провині. Це буде вимушене визнання, викликане страхом перед судом. Але такі визнання не можуть спасти грішника.

Чимало людей, подібно до Ахана, почуваються безпечно, доки вдається приховувати гріхи від ближніх; вони тішать себе думкою про те, що Бог не буде суворо карати їхнє нечестя. Коли ж викриються їхні гріхи, буде надто пізно; їм вже не вдасться зняти їх із себе ані жертвою, ані приношеннями. Коли розкриються небесні книги, Суддя не скаже ані слова людині про її вину; достатньо буде лише проникливого, викриваючого Божого погляду, щоб беззаконник пригадав кожний свій ганебний вчинок. Тоді не потрібно буде, як за днів Ісуса Навина, шукати винного, переходячи від покоління аж до сім'ї; його власні уста визнають ганьбу, і приховані від людей гріхи стануть відомі усьому світові.