Розділ 3. Спокушення і падіння

Сатана торжествував. Він спокусив жінку поставитися з недовір'ям до Божої любові, засумніватися в Його мудрості та порушити Божий Закон, а через неї призвів до падіння й Адама.

Але Великий Законодавець вже був готовий повідомити Адамові та Єві про наслідки їхнього переступу. Божественна присутність виявила Себе в саду. Раніше, за днів своєї невинності та святості, вони радісно вітали появу Творця; але тепер із жахом тікали від Нього, намагаючись сховатися у найдальших куточках саду. І закликав Господь Бог до Адама і до нього сказав: “Де ти?” А той відповів: “Почув я Твій голос у раю — і злякався, бо нагий я, — і сховався”. І промовив Господь: “Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв з того дерева, що Я звелів тобі, щоб ти з нього не їв?”

Адам не міг ані заперечити, ані виправдати свій гріх, але замість того, щоб покаятися, спробував перекласти вину на дружину, а отже, на Самого Бога: “Жінка, що дав Ти її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв”. Адам, котрий з любові до Єви свідомо вирішив вчинити те, що викликало незадоволення Боже, що позбавило його райської оселі та вічного, сповненого радості життя, тепер, після свого падіння, намагався перекласти відповідальність за скоєний ним переступ на свою подругу і навіть на Самого Творця. Наскільки ж жахливою є сила гріха!

Коли Бог запитав у жінки: “Що це ти наробила?”, вона відповіла: “Змій спокусив мене, — і я їла”. “Для чого Ти створив змія? Чому Ти дозволив йому бути в Едемі?” — здавалось, саме це мала на увазі Єва, намагаючись виправдати власний гріх. Таким чином, Єва, як і Адам, відповідальність за гріхопадіння поклала на Бога. Дух самовиправдання бере свій початок від батька неправди; він виявився у наших прабатьках, як тільки вони поступилися сатані, і продовжує виявляти себе в усіх синах і дочках Адама. Замість того, щоб смиренно розкаятись у скоєних гріхах, вони намагаються вигородити себе, перекладаючи вину на інших, на обставини або й на Бога, перетворюючи навіть Його благословення на привід до нарікань.

Тоді Господь виголосив вирок змієві: “За те, що зробив ти оце, то ти проклятий над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш ти плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя”. Через те, що сатана використав змія як свого посередника, божественний вирок не проминув і його. З найпрекраснішої понад усю польову звірину істоти, яка викликала загальне захоплення, він повинен був стати найогиднішим плазуном, котрий викликає страх і ненависть як людей, так і звірів. Слова, сказані змієві після цього, стосувалися безпосередньо сатани, вказуючи на його остаточну поразку і загибель: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.

Єві було сказано, що віднині страждання і біль стануть її долею. Продовжуючи, Господь сказав: “До мужа твого пожадання твоє, — а він буде панувати над тобою”. При творінні Бог зробив Єву рівною Адамові. Якщо б вони залишилися слухняними Богові, живучи в гармонії з Його великим Законом любові, то завжди були б у згоді й одне з одним; але гріх призвів до суперечностей, і тепер їхній союз і гармонія між ними могли існувати лише за умови, що одна зі сторін повинна підкоритися іншій. Єва згрішила першою; вона піддалася спокусі, всупереч божественному повелінню, віддалитися від свого чоловіка. Через її настирливе прохання згрішив Адам, і тепер вона повинна була підкорятися своєму чоловікові. Якби грішне людство дотримувалося принципів Божого Закону, то навіть цей вирок, зумовлений наслідками гріха, став би для них благословенням. Однак чоловіки, зловживаючи даною їм перевагою, надто часто роблять жіночу долю вкрай гіркою, так що життя жінки перетворюється на важкий тягар.

Єва була щасливою в усіх відношеннях поруч зі своїм чоловіком в Едемській домівці; але подібно до сучасних, невгамовних “Єв”, вона тішила себе надією на те, що зможе прилучитися до сфери вищої, ніж та, яку призначив для неї Бог. Намагаючись піднестися вище, вона опинилася набагато нижче. Щось подібне чекає на тих, котрі не бажають охоче виконувати свої життєві обов'язки згідно з Божим Планом. Намагаючись посісти становище, до якого Бог їх не готував, чимало жінок покидають ниву, на якій могли б стати благословенням для інших, і ця нива залишається необробленою. Прагнучи до вищої сфери у почуттях, багато жінок жертвують власною гідністю, благородством характеру та залишають невиконаною роботу, призначену для них Небесами.

Господь сказав Адамові: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: “Від нього не їж”, — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся.

За волею Божою безгрішна пара не повинна була пізнати зло. Бог щедро наділив їх добром, приховавши від них зло. Але, всупереч Його повелінню, вони скуштували плодів забороненого дерева і відтепер Мусили і далі споживати з нього: вони знатимуть, що таке зло, пізнаючи його у всі дні свого Життя. Від цього часу людський рід страждатиме від спокус сатани. Замість праці, яка досі приносила щастя, їхньою долею стануть клопоти і тяжка праця. На них очікують розчарування, горе, біль і, врешті-решт, смерть.

Уся природа, перебуваючи під прокляттям гріха, повинна була свідчити людині про суть і наслідки повстання проти Бога. Створивши людину, Бог поставив її володарем над землею і усім живим. Доки Адам залишався вірним принципам Небес, вся природа підкорялася йому. Та коли він повстав проти божественного Закону, то й нижчі за становищем істоти повстали проти його правління. Так у Своєму великому милосерді Господь бажав показати людям святість Свого Закону і на основі їхнього власного досвіду допомогти їм побачити, наскільки небезпечним є відкинення Закону, навіть найменшою мірою.

З любові до людини їй відтоді було призначене життя, сповнене тяжкої праці й турбот. Запровадження такої суворої школи було необхідним через скоєний людиною гріх, аби навчити її стримувати свій апетит і пристрасті, сформувати самовладання. Це було також частиною великого Божого Плану відродження людини, що зазнала руйнівної та деградуючої дії гріха.

Застереження, дане нашим прабатькам: “В день, коли з'їсиш від нього, ти напевно помреш” (Буття 2:17), не означало, що вони мали померти того ж дня, коли скуштували заборонений плід. Але того ж дня буде винесено вирок, який не підлягатиме зміні. Безсмертя тепер обіцяне їм лише за умови послуху; через свій переступ вони втратили право на вічне життя. Того ж дня вони будуть приречені на смерть.

Щоб вічно жити, людина повинна була постійно споживати плоди з дерева життя. Позбавлена такої можливості, вона поступово втрачатиме життєву енергію та силу, що врешті-решт призведе до смерті, Намір сатани полягав у тому, щоб Адам і Єва своїм непослухом викликали незадоволення Боже; сатана сподівався, що вони, навіть не отримавши прощення, будуть і надалі споживати плоди від дерева життя, і таким чином страждання і гріх існуватимуть вічно. Однак відразу після падіння людини святим ангелам було доручено охороняти дерево життя. Ці ангели перебували в оточенні сяючих променів світла, що нагадували своїм виглядом блискучий меч. Ніхто з родини Адама не міг пройти повз охорону, щоб спожити життєдайні плоди: через це ні один грішник не є безсмертним.

Лавина горя, викликана гріхопадінням наших прабатьків, на думку багатьох, є надто жахливим наслідком такого “незначного” переступу, тому вони піддають сумніву мудрість і справедливість Бога в Його ставленні до людини. Однак якби вони глибше замислилися над цим питанням, то зрозуміли б власну помилку. Бог створив людину за Своєю подобою, тобто безгрішною. Землю мали заселити істоти, які стояли тільки трохи нижче за ангелів, але їхню вірність необхідно було випробувати, оскільки Бог не міг дозволити, щоб світ був заселений тими, котрі нехтують Його Законом. І все ж у Своїй великій милості Бог не призначив Адамові надто суворого випробування. Саме через те, що заборона була такою легкою, зробило гріх надзвичайно великим. Якщо Адам не міг витримати найменшого випробування, то, зрозуміло, він не зміг би витримати й більш серйозного, відповідального.

Якби Адамові було призначене якесь велике випробування, то люди, серця котрих схиляються до зла, виправдовували б себе, кажучи: “Це — дрібниця, Бог не зважає на такі незначні речі”. Таким чином, люди постійно чинили б гріх у тому, що видається їм незначним, не стягаючи на себе людського осуду. Але Господь ясно показав: гріх тією чи іншою мірою є однаково огидним для Нього.

Не послухатися Бога, скуштувавши плід забороненого дерева, та спокусити свого чоловіка і цим вчинити переступ — усе це здавалося Єві дрібницею. Однак їхній гріх відчинив двері перед лавиною горя, що затопила світ. Хто у хвилину спокуси може передбачити жахливі наслідки, до яких призводить один неправильний крок?

Чимало з тих, котрі навчають, ніби Божий Закон є необов'язковим для людини, твердять, що неможливо виконати усі його вимоги. Але якби це було так, то чому ж Адам поніс покарання за переступ? Через гріх наших прабатьків світ сповнився провиною та сумом, і якби не доброта й милість Божа, людство й надалі перебувало б у небезпеці та відчаї. Нехай ніхто не ошукує себе: “Плата за гріх — смерть” (Римлянам 6:23). І тепер також не можна безкарно порушити Божий Закон, як і тоді, коли був винесений вирок батькові людського роду.

Після гріхопадіння Адам і Єва не могли більше жити в Едемі. Вони палко просили дозволити їм залишитися в домі своєї невинності й радості, Вони визнавали те, що втратили будь-яке право на цю щасливу оселю, але пообіцяли в майбутньому виявляти повний послух Богові. Однак їм було сказано, що їхня природа стала зіпсутою внаслідок гріха; їхня сила чинити опір злу зменшилась, а це дало змогу сатані легше знаходити до них доступ. Якщо, будучи невинними, вони поступилися спокусі, то тепер, свідомо переступивши Закон, матимуть ще менше сили вберегтися від гріха.

Покірно, з невимовним сумом, Адам і Єва попрощалися зі своєю чудовою батьківщиною, аби жити на землі, на якій тепер лежало прокляття гріха. Раніше лагідний, стійкий клімат став тепер схильним до різких змін, і милостивий Господь забезпечив їх одягом зі шкіри, аби захистити тіло від надмірної спеки й холоду.

Коли Адам і його дружина зауважили у зів'ялій квітці та опалому листі перші ознаки смерті, вони сумували з цього приводу більше, ніж люди сьогодні тужать за своїми померлими. Смерть ніжних, тендітних квітів і справді викликала сум, але коли прекрасні дерева почали скидати зі себе листя, це повною мірою відкрило їм сувору істину про те, що смерть — це доля кожної живої істоти.