Розділ 37. Удар по скелі

Своїм необачним вчинком Мойсей знецінив ту науку, яку Бог бажав викласти Ізраїлю. По скелі, що символізувала Христа, вже один раз було завдано удару, як і Христос мав принести Себе в жертву лише один раз. Вдруге достатньо було лише сказати до скелі, як і ми повинні тільки просити благословень в Ім'я Ісуса. Другий удар, завданий по скелі, позбавив цей прекрасний символ, який вказує на Христа, його належного значення.

Більше того, Мойсей та Аарон привласнили собі силу, яка належала лише Богові. Необхідність божественного втручання надавала цим обставинам особливої урочистості, і вожді Ізраїлю повинні були використати це, аби викликати в народі ще більшу шанобливість до Бога, тим самим зміцнюючи віру в Його могутність і милосердя. З гнівом запитавши: “…Чи ж з цієї скелі ми добудемо для вас воду?” — вони цим самим поставили себе на місце Бога так, ніби сила належала їм — істотам з людськими немочами й пристрастями. Втомлений через постійні нарікання та непокору людей, Мойсей перестав споглядати на свого Всемогутнього Помічника, а позбавлений Божественної сили, він зіпсував собі репутацію вождя виявом людської слабкості. Муж, який і наприкінці своєї місії міг би залишатися незаплямованим, непохитним, позбавленим егоїзму, врешті-решт був переможений. Бог був зганьблений перед громадою Ізраїлю, в той час як міг бути звеличений і прославлений.

У цьому випадку Бог не виніс жодного осуду тим, чия негідна поведінка так негативно вплинула на Мойсея та Аарона. Догани зазнали вожді народу. Ті, котрі були представниками Бога, не вшанували Його. Мойсей та Аарон почувалися ображеними, забувши, що народ нарікав не на них, а на Бога. Надіючись на самих себе та апелюючи до власних почуттів, вони несвідомо впали в гріх, а тому не змогли показати народові, якою великою була його провина перед Богом.

Гірким і глибоко принизливим був негайно винесений вирок. І сказав Господь до Мойсея та Аарона: “За те, що ви не вірили Мені, коли треба було показати Мою святість в очах синів Ізраїля, ви не введете цієї громади у землю, яку Я дав їм”. Вони мали померти разом з бунтівним Ізраїлем, так і не перейшовши Йордану. Якби Мойсей та Аарон плекали в собі почуття самозвеличення або з гнівом сприйняли божественне застереження і докір, їхня провина була б значно важчою. Але їхній гріх не був навмисним або свідомим: вони зненацька були переможені спокусою і відразу ж щиро розкаялися. Бог прийняв їхнє покаяння, проте з огляду на ту шкоду, якої їхній гріх завдав народові, Він не міг скасувати покарання.

Мойсей не утаїв вироку, винесеного йому, але повідомив громаду про те, що оскільки він не віддав Богові належної слави, то й не зможе ввести їх до обітованого краю. Він просив ізраїльтян звернути серйозну увагу на ту сувору кару, що спіткала його, замислитись, як Бог дивиться на їхні нарікання, коли вони звинувачували людину в присудах, які самі ж стягнули на себе через власні гріхи. Мойсей розповів їм також, як просив Бога скасувати вирок, але отримав відмову. “Та Господь розгнівався на мене через вас, — сказав він, — і не захотів слухати мене” (Повторення Закону 3:26).

У кожному випробуванні або труднощах ізраїльтяни були готові звинувачувати Мойсея в тому, що ніби це він вивів їх із Єгипту, а Бог не мав до цього ніякого відношення. В усіх їхніх мандрівках, коли вони скаржилися на труднощі в дорозі, нарікаючи на своїх вождів, Мойсей говорив їм: “Не я, а Бог діє серед вас, і ваше нарікання проти Бога”. Але слова, так необачно сказані ним біля скелі: “Чи ж… ми здобудемо для вас воду?” — були, по суті, визнанням їхніх звинувачень, що якраз і послужило для утвердження невір'я та вибачення власних нарікань. Господь бажав назавжди позбавити їх такої думки, заборонивши Мойсеєві ввійти до обітованого краю. Це послужило незаперечним доказом того, що їхнім вождем був не Мойсей, а могутній Ангел, про Котрого Господь сказав: “Ось Я посилаю Ангела Мого перед тобою, щоб Він охороняв тебе у дорозі, і привів тебе до того місця, яке Я приготував. Шануй Його, і слухайся Його голосу!., бо Ім'я Моє в Ньому” (Вихід 23:20—21). “Господь розгнівався на мене через вас”, — сказав Мойсей.

Очі        усього Ізраїлю були звернені до Мойсея; його гріх кидав тінь на Бога, Котрий поставив його на чолі Свого народу. Гріх Мойсея став відомим усій громаді, і якби ним було злегковажено, могло б скластися враження, ніби невір'я і роздратування, викликані серйозною причиною, тим, котрі обіймають відповідальні посади, можна пробачити. Та коли стало відомо, що лише через цей гріх Мойсей та Аарон не ввійдуть до Ханаану, народ зрозумів: Бог справедливий і неминуче карає грішника.

Історія Ізраїлю мала бути записана на науку і застереження майбутнім поколінням. Люди прийдешнього часу повинні були знати, що Небесний Бог — справедливий Правитель, Який в жодному разі не виправдовує гріха. Однак далеко не всі люди усвідомлюють безмежну потворність гріха. Люди тішать себе думкою, що Бог надто добрий, щоб покарати грішника. Проте у світлі біблійної історії стає зрозумілим: Божа милість і любов змушують Його ставитися до гріха як до лиха, яке фатально позначається на мирі та щасті Всесвіту.

Ані чесність, ані вірність Мойсея не могли відвернути покарання за його провину. Народові Бог простив значно більші переступи, але Його ставлення до гріха не було таким, як до гріха його керівників. Бог вшановував Мойсея більше, ніж якусь іншу людину на землі. Він відкрив йому Свою славу і передав через нього Ізраїлю Свої Постанови. Через те, що Мойсей отримав таке велике світло і пізнання, його гріх був значно тяжчим. Вірність у минулому не здатна спокутувати і одну провину. Чим більше світла і переваг отримує людина, тим більша її відповідальність, більш прикра її поразка, і тим тяжчим — покарання.

З людської точки зору, Мойсей не скоїв великого злочину; це був звичайнісінький гріх. Псалмист зазначає: “Говорив він нерозважно устами своїми” (Псалми 105:33). Людина може вважати щось дрібницею, але якщо Бог так суворо покарав за гріх Свого найвірнішого слугу, якого вшановував більше за інших, то не простить його й нікому іншому. Дух самозвеличення, схильність осуджувати своїх ближніх не до вподоби Богові. Хто поблажливо ставиться до таких гріхів, піддає сумніву Божу роботу, даючи цим привід скептикам виправдовувати своє невірство. Чим важливіше становище посідає людина, чим більшим її вплив на інших, тим необхідніше для неї виховувати в собі терпіння і покірливість.

Коли сатані вдається зробити так, що Божі діти, а передусім ті, котрі обіймають відповідальні посади, починають приписувати собі славу, яка належить Богові, він торжествує. У цьому його перемога. Саме це призвело сатану до падіння. Саме тому він з таким великим успіхом спокушує інших, призводячи їх до загибелі. Щоб уберегти нас від його лихих задумів, Бог у Своєму Слові залишив чимало уроків, які застерігають нас від небезпеки самозвеличення. Нехай же кожний порив нашого єства, кожна здібність душі та спонукання серця щохвилини перебувають під контролем Божого Духа. Не існує жодного благословення, злитого Богом на людину, жодного випробування, допущеного Ним, якими б не намагався скористатися сатана, аби спокусити, мучити й погубити душу, якщо тільки ми дамо йому для цього найменший привід. Тому, яке б велике духовне світло не отримала людина, якими б рясними благословеннями та божественними милостями не користувалася, вона повинна завжди смиренно ходити перед Господом, з вірою благаючи, аби Бог освятив кожну її думку та направляв усяке її спонукання.

Хто претендує на благочестя, на тому лежить найсвященніший обов'язок в усіх обставинах, навіть в хвилини найбільших провокацій, зберігати самовладання і контроль над собою. Тягар, покладений на Мойсея, був надто важким; мало хто був так суворо випробуваний, як він; однак це не було підставою виправдати його гріх. Бог зробив усе для Свого народу, і якщо люди покладатимуться на Божу силу, вони ніколи не стануть жертвою обставин. Виправдовувати гріх не можна навіть найбільшою спокусою. Якого б тиску не зазнала душа, вона чинить гріх з власної волі. Жодні сили землі чи пекла не здатні примусити людину чинити зло. Сатана атакує наші найбільш слабкі місця, але ми можемо вийти переможцями. Якими б сильними і несподіваними не були його нападки, Бог подбав про допомогу; Божою силою ми зможемо перемогти.