Розділ 34. Дванадцять розвідників

Божественне рішення, за яким Ізраїль не увійде до Ханаану ще 40 років, принесло Мойсеєві, Ааронові, Калеву й Ісусу Навину гірке розчарування, але вони покірно підкорилися цьому рішенню. Однак ті, котрі нарікали на Бога, бажаючи повернутися до Єгипту, гірко плакали й уболівали за втраченим; вони зрозуміли, що благословення, якими вони знехтували, забрані від них. Їхні скарги тоді були безпідставними, але тепер Бог послав їм справжню причину для ридань. Якби вони жалкували про свій гріх, викритий перед ними, то Бог не виголосив би такого вироку; але люди побивалися й тужили через покарання, яке мали понести; їхня печаль не була розкаянням і тому про скасування вироку не могло бути й мови.

Ніч минула в голосіннях, але з настанням ранку до ізраїльтян повернулася надія. Вони вирішили спокутувати свою малодушність. Коли Господь звелів заволодіти землею, вони відмовились; тепер же, коли Він наказав повернутися назад, вони знову виявили себе такими ж бунтівниками. Вони вирішили самі напасти на той край і заволодіти ним. Можливо, гадали вони, Бог схвалить їхню сміливість і змінить Свій вирок.

Їхнім обов'язком і перевагою було увійти у цей край в час, призначений Богом, але через впертість і зневагу це право було відібране від них. Сатана досягнув своєї мети, перешкодивши їм увійти до Ханаану; тепер же він штовхав їх, щоб вони всупереч божественній забороні вчинили саме те, що відмовилися зробити згідно з Божою вимогою. Підбуривши їх таким чином вдруге на повстання, великий ошуканець знову здобув перемогу. Вони засумнівалися в Божій силі, яка в поєднанні з їхніми зусиллями дозволила б їм заволодіти Ханааном, а тепер сподівалися досягти цього самого власними зусиллями, незалежно від божественної допомоги. “Згрішили ми проти Господа, — кричали вони, —ми вийдемо, і будемо воювати так, як заповідав нам Господь, Бог наш” (Повторення Закону 1:41). Як же жорстоко засліпив їх гріх! Господь ніколи не давав їм наказу “йти і воювати”. В Його наміри входило, щоб вони заволоділи обітованою землею не силою зброї, а беззастережним послухом Його повелінням.

Хоч серця людей не змінилися, однак вони були змушені визнати свій гріху тому, що вчинили нерозумно, вчинивши бунт після повернення розвідників. Тепер вони оцінили благословення, які так необачно відкинули, визнали, що не увійшли до Ханаану тільки через власне невірство. “Згрішили ми…”, — говорили вони, визнаючи, що завинили в цій справі саме вони, а не Бог, Котрого так запекло звинувачували у невиконанні обітниць, які Він дав їм. Хоч їхнє визнання і не було плодом правдивого покаяння, все ж воно послужило виправданням Божої справедливості щодо них.

Так Господь діє і сьогодні: через визнання людьми Його справедливості прославляється Боже Ім'я. Коли люди, заявляючи про свою любов до Нього, починають скаржитися на Боже Провидіння, нехтувати Його обітницями і, піддавшись спокусі, об'єднуються з ангелами темряви, щоб розладнати Божі наміри, Господь часто створює такі обставини, щоб ці люди, хоч вони й не зазнали справжнього каяття, могли усвідомити власний гріх, негідність своєї поведінки та справедливість і милість Бога, виявлені в Його ставленні до них. Саме так Бог протидіє силам темряви, викриваючи їх чорні справи. І хоч людина цілковито не позбулася того духа, який підштовхнув її до лихого вчинку, все ж зроблене нею визнання відстоює Божу честь і виправдовує Його вірних слуг, які, викриваючи гріх, наражаються на опозицію та наклепи.

Так станеться й тоді, коли на землю буде врешті-решт злитий Божий гнів. Коли прийде Господь “зі Своїми тисячами святих, щоб учинити суд над усіма”, Він також звинуватить “всіх нечестивих за всі вчинки, які чинило їхнє безчестя” (Юди 14—15). Тоді кожний грішник побачить і визнає справедливість свого осудження.

Незважаючи на божественне рішення, ізраїльтяни готувалися до завоювання Ханаану. Маючи військові обладунки та зброю, вони були, на їхню думку, повністю готові до бою, однак якими жалюгідними ці люди були в очах Господа та Його вбитих горем слуг! Коли, майже через 40 років, Господь звелів Ізраїлю захопити Єрихон, Він пообіцяв, що піде з ними. Попереду війська несли Ковчег з Його Законом. Призначені Ним вожді керували діями людей під божественним наглядом. При такій ситуації з ними не могло трапитись жодного лиха. Нині ж вони вирушили назустріч ворожим арміям всупереч Божому повелінню, незважаючи на серйозну заборону своїх вождів, без Ковчега і без Мойсея.

Сурми засурмили тривогу, і Мойсей поспішив застерегти: “Чому ви переступаєте Господній наказ? Не пощастить вам! Не вирушайте, бо Господа немає серед вас, і поб'ють вас вороги ваші. Перед вами амаликитяни і хананеяни, і ви поляжете від їхнього меча”.

Хананеї вже чули про таємничу силу, яка оберігала цей народ, та про чудеса, здійснені задля нього, і нині вони зібрали потужне військо, щоб відбити напад загарбників. Наступаюча армія була без воєначальника. Жодна молитва не здіймалася до Бога з проханням дарувати перемогу. Ізраїльтяни відчайдушно кинулися в бій, сподіваючись змінити долю, що чекала на них, або полягти в бою.

Хоч вони не мали досвіду ведення війни, все ж чимала кількість озброєних чоловіків сподівалася раптовим, шаленим наступом зламати опір ворога. Вони самовпевнено кинули виклик ворогові, котрий спочатку не наважувався нападати на них.

Хананеї розташувалися на скелястому плато, куди можна було дістатися лише важкодоступними переходами, стрімкими й небезпечними стежками. Через те численна армія ізраїльтян могла зробити лише одне: щоб їхня поразка була якнайжахливішою. Вони повільно просувалися гірськими стежками, перетворюючись на мішень безпощадних ударів ворога, який знаходився вгорі. На них з гуркотом котилися масивні брили каміння, позначаючи свій шлях кров'ю вбитих. Ті, кому все ж вдавалось досягли вершини, були виснажені важким підйомом; зустрівши відчайдушний опір, вони відступали з великими втратами. Поле, на якому відбувалася ця кривава різня, було вкрите мертвими тілами. Ізраїльська армія зазнала повної поразки. Загибель і смерть стали наслідками повстання.

Змушені врешті-решт відступити, ті, що вціліли, “повернувшись… плакали перед Господом, — але Господь не слухав” (Повторення Закону 1:45). Блискуча перемога ворогів Ізраїлю, які з трепетом очікували наближення могутнього війська, надала їм рішучості для подальшого опору. Усе, що вони раніше чули про чудеса, які Бог здійснював для Свого народу, тепер розцінювалось ними як обман, вселяло впевненість у тому, що немає жодної причини для страху. Ця перша поразка Ізраїля, що надала такої сміливості й рішучості хананеям, дуже ускладнила подальше завоювання краю. Ізраїльтянам нічого більше не залишалося, як залишити перемігшого ворога і відійти в пустелю, знаючи, що вона стане могилою для цілого покоління.