Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша

Бог обрав Мойсея, наділивши його Своїм Духом, а тому Маріям і Аарон своїми наріканнями завинили не лише перед вибраним вождем, а й перед Самим Богом. Змовників було прикликано до Скинії, де вони зустрілися віч-на-віч з Мойсеєм. “І зійшов Господь у стовпі шари, і став при вході Скинії, та й покликав Аарона й Маріям”. їхній пророчий дар був незаперечним; Бог міг говорити з ними у видіннях і снах, Але Мойсей, про якого Бог сказав, що “у всім домі Моїм він довірений”, був удостоєний тіснішого спілкування. З ним Бог говорив устами до вуст. “Як же ви посміли нарікати на Мойсея, Мого слугу? І палаючи гнівом на них, Господь відійшов”. Як ознака Божого незадоволення, хмара залишила Скинію, а Маріям виявилась ураженою хворобою. Вона стала “прокаженою, збілівши, як сніг”. Аарон був помилуваний, але покарання Маріям стало для нього суворим докором. Тепер їхня гордість була кинута на землю. Аарон визнав гріх і благав, щоб його сестра не була залишена на загибель від огидної та смертельної кари. У відповідь на молитву Мойсея Маріям була очищена від прокази, однак повинна була протягом семи днів залишатися поза табором. Тільки після того, як Маріям покинула табір, символ Божої прихильності знову спочив над Скинією. На знак поваги до її високого становища та суму з приводу того удару, якого вона зазнала, увесь народ залишався в Гацероті, очікуючи її повернення.

Такий прояв Господнього незадоволення мав послужити застереженням для всього Ізраїлю, щоб в зародку придушити дух незадоволення і непідкорення керівництву. Якби заздрість і невдоволення Маріям не були належним чином покарані, вони призвели б до великого зла. Заздрість — це одна з найбільш притаманних сатані рис, які можуть виявитися в людині; за своїми наслідками вона найбільш згубна. Мудрець говорить: “Лютість жорстока, а гнів — шалений, але хто здатний перед заздрістю встояти?” (Приповісті 27:4). Саме заздрість призвела до того, що небесна гармонія була порушена, а потурання їй принесло людям невимовне зло. “Бо де заздрість і сварка, там безладдя і всяке зле діло!” (Якова 3:16).

Не слід думати, що говорити про інших погане або ставати судцями їхніх спонукань або вчинків — невинна справа. “Хто брата свого обмовляє або судить його, той обмовляє Закон і судить Закон. А коли ти Закон осуджуєш, то ти не виконавець Закону, а суддя” (Якова 4:11). Є лише Один Суддя, “котрий і висвітлить заховане у темряві і виявить задуми сердець” (1 Коринтянам 4:5). Хто привласнює право судити ближніх і виносити їм вирок, той незаконно відбирає це право від Творця.

Біблія особливим чином застерігає нас від того, щоб з легкістю не звинувачувати тих, кого Бог покликав бути Його посланцями. Апостол Петро, описуючи запеклих грішників, говорить: “Зухвалі свавільні, що не бояться лихословити високих осіб; тоді як ангели, переважаючи їх міццю і силою, не несуть до Господа зневажливого суду на них” (2 Петра 2:10—11). Апостол Павло, повчаючи тих, котрі поставлені керувати Церквою, писав: “Не приймай скарги на пресвітера, хіба що при двох чи трьох свідках” (1 Тимофію 5:19).

Той, Хто поклав на людей тяжку відповідальність бути керівниками і вчителями Його народу, спитає з кожного, як ті поводилися з Його слугами. Ми повинні шанувати тих, кого звеличив Бог. Покарання, якого зазнала Маріям, має стати докором усім, хто піддається почуттю заздрості і ремствує проти тих, на кого Бог поклав тягар Своєї праці.