Розділ 33. Від Сінаю до Кадеша

Нарікання й обурення були частим явищем у дорозі від Червоного моря до Сінаю, але Бог пробачав їм через їхнє незнання та сліпоту, не карав за гріхи. Все ж після того, як Він відкрився ізраїльтянам біля Хориву, вони отримали велике світло, ставши свідками величі, могутності та милості Бога, через Що їхнє невір'я й незадоволення стали ще тяжчим гріхом. Більше того, вони уклали Заповіт, прийняли Єгову своїм Царем, пообіцявши підкорятися Його владі. Тепер вже їхнє нарікання розцінювалося як повстання, яке вимагало негайного і належного покарання, щоб таким чином уберегти ізраїльський народ від анархії та загибелі. “І загорівся між ними Господній вогонь, і пожер їх у кінці табору” (Числа 11:1). Найзапекліші бунтівники загинули від блискавки з хмарного стовпа.

Охоплені жахом люди благали Мойсея заступитися за них перед Господом. Він зробив це, і вогонь погас. На згадку про кару Мойсей назвав те місце Тавера — “згарище”.

Але зло, яке прийшло на зміну попередньому, було ще гіршим. Здавалося, ті, котрі залишилися живими, мали б упокоритися й покаятись після такої страшної кари, але вони нарікали ще більше. Всюди збиралися люди, ридаючи й голосячи біля своїх наметів. І захотілося мішаній юрбі, що була між ними, їсти так, що й Ізраїлеві сини також стали плакати, говорячи: “Хто нагодує нас м'ясом? Ми пригадуємо рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки й дині, і пір, і цибулю, і часник. А тепер душа наша прагне: немає нічого, — лише манна перед очима”. Так люди виявили незадоволення їжею, яку дав їм Творець. Проте вони мали постійний доказ, що саме ця їжа відповідає їхнім потребам, бо, незважаючи на труднощі, яких зазнавали, в усіх племенах не було жодного хворого.

Мойсей занепав духом. Він благав, щоб Ізраїль не був знищений, навіть якщо з його покоління мав би вийти великий народ. У своїй любові до них він благав, щоб краще його ім'я було викреслене з книги життя, аніж вони залишаться на загибель. Задля них він ризикував усім, і ось що отримав у відповідь! В усіх своїх труднощах і навіть уявних стражданнях вони звинувачували його; через їхнє гріховне нарікання тягар турботи й відповідальності, покладений на Мойсея, став удвічі важчим, від чого він захитався. У відчаї вождь навіть піддався спокусі виявити недовір'я до Бога. Його молитва була подібна до скарги: “Чому вчинив Ти таке зі Своїм слугою? Чому я не знайшов ласки в очах Твоїх, що Ти поклав тягар усього народу на мене?… Звідки мені взяти м'яса, щоб нагодувати увесь цей народ? Ось вони плачуть передо мною, говорячи: “Дай же нам їсти м'яса! Не під силу мені одному нести увесь люд цей; тяжкий він для мене!”

Господь почув молитву Мойсея і звелів покликати 70 старійшин Ізраїлю, які досягли поважного віку, були достойними мужами, мали здорове мислення й досвід. “Візьми їх до Скинії Заповіту, — сказав Бог йому, — нехай стануть вони там із тобою. Я зійду, і буду розмовляти там із тобою, і візьму від Духа, що на тобі, і покладу на них, — і вони нестимуть із тобою тягар народу, щоб не одному тобі нести його”.

Господь дозволив Мойсеєві вибрати найвірніших і найбільш відповідальних мужів, котрі розділили б з ним тягар, їхній вплив допомагав би стримувати шаленство народу і заспокоювати повстання. Проте таке високе обрання призвело і до серйозних негативних наслідків. Вони ніколи не були б обрані, якби Мойсей виявив віру відповідну з тими доказами Божої сили та доброти, свідком яких він не раз був. Але він дивився на свої труднощі й обов'язки, значно перебільшуючи їх і майже забувши про те, що був лише знаряддям, за допомогою якого діяв Бог. Мойсей не мав виправдання, що навіть найменшою мірою потурав власному духові нарікання, який був прокляттям для всього Ізраїлю. Якби він цілковито покладався на Бога, Господь незмінно провадив би його, посилаючи силу в усіх критичних ситуаціях.

Мойсей отримав повеління приготувати народ до того, що Бог збирався зробити для нього. “Освятіться назавтра, і будете їсти м'ясо; оскільки ви плакали перед Господом, говорячи: “Хто дасть нам їсти м'яса, бо так добре було нам в Єгипті?” Дасть Господь вам м'яса, і ви будете їсти. Не один день ви їстимете, і не два дні, і не п'ять днів, і не десять днів, і не двадцять днів, але цілий місяць, аж поки не знудиться й не спротивіє вам, бо ви знехтували Господом, Котрий серед вас, і плакали перед Ним, нарікаючи: Чого це ми вийшли з Єгипту?”

“Мойсей здивовано вигукнув: Народу, між яким я обертаюсь, шістсот тисяч піхоти, а Ти сказав: Я дам їм м'яса, щоб їли цілий місяць. Хіба вистачило б для них м'яса, якби навіть повбивати всю дрібну і велику скотину? Хіба вистачило б для них, коли б виловити усю морську рибу?” Господь докорив Мойсея за його невір'я: “Чи ж Господня рука вкоротилась? Тепер ти побачиш, чи справдиться Моє слово, чи ні”.

Мойсей передав громаді Господні слова і повідомив про призначення 70 старійшин. Розпорядження, дане великим вождем цим вибраним мужам — зразок правосуддя сучасним суддям і законодавцям. “Вислуховуйте справи ваших братів і судіть справедливо між будь-ким і його братом та між чужинцем його. Коли судите, не зважайте на особу; вислуховуйте як малого, так і великого; не бійтеся людини, бо суд — Божий!” (Повторення Закону 1:16—17).

Потім Мойсей прикликав 70 старійшин до Скинії. “І зійшов Господь у хмарі, та й говорив з ними; і взяв від Духа, що був на ньому, і поклав на сімдесятьох старших; як тільки спускався на них Дух, то вони пророкували, а як відходив, переставали”. Як і Христові учні в день П'ятидесятниці, вони отримали силу згори. Бог бажав таким чином приготувати їх до праці та вшанувати перед усією громадою, аби люди довіряли їм, як мужам, які за божественним обранням, мали разом з Мойсеєм управляти в Ізраїлі.

І знову народ став свідком благородного, позбавленого егоїзму духу великого вождя. Двоє чоловік із 70, котрі через скромність вважали себе негідними обійняти таке відповідальне становище, не приєдналися до своїх братів біля Скинії; але Божий Дух зійшов на них там, де ті знаходились, і вони також отримали пророчий дар. Довідавшись про це, Ісус Навин захотів виправити таке порушення, побоюючись, що воно може призвести до розділення. Ревнуючи за честь свого начальника, він сказав: “Пане мій Мойсею, заборони їм!” А Мойсей відповів: “Чого ти заздриш замість мене? О, якби ж то увесь Господній народ став пророками! Коли б то Господь зіслав Свого Духа і на них!”

Сильний вітер, що подув зі сторони моря, приніс зграї перепелиць — “десь на день ходу в один бік і на день ходу — в другий, навколо табору, і коло двох ліктів поверх землі” (Числа 11:31). Увесь той день і ніч, і наступного дня народ був зайнятий збиранням їжі, надісланої таким дивовижним чином. Птиці було заготовлено у величезній кількості. “Навіть хто назбирав найменше, мав десять хомерів2Хомер, або кор — біля 180 кг (прим. ред.).”. М'ясо зібраних перепелиць сушили, так що запасів, як і було обіцяно, вистачило на цілий місяць.

Хоч ця їжа взагалі не була найкращим засобом для підтримання здоров'я, Бог дав її народові, оскільки люди наполегливо бажали цього; вони не задовольнялись тим, що було дано для їхнього добра. Невгамовні бажання були задоволені, але якими ж стражданнями людям довелося розплачуватись за це! Вони їли без міри, а тому покарання за таке зловживання не загаялося прийти. “І вдарив Господь їх дуже тяжким мором”. Велика кількість людей захворіла на лихоманку, а ті, що найбільш завинили, були вражені нею відразу ж, як тільки скуштували їжі, якої так бажали.

У Гацероті, наступній стоянці після Тавери, на Мойсея чекало ще більш гірке випробування. Аарон і Маріям посідали високе керівне становище в Ізраїлі. Обоє отримали пророчий дар і, згідно з божественним Провидінням, співпрацювали з Мойсеєм у справі визволення євреїв. “Перед тобою послав Я Мойсея, Аарона та Маріям” (Михея 6:4), — сказав Господь через пророка Михея. Сильна вдача Маріям виявилась вже в дитинстві, коли вона, ще мала дівчинка, стежила на березі Нілу за маленьким кошичком, в який було покладено маленьке немовля — Мойсея. Бог використав її самовладання і розум, щоб зберегти життя майбутнього визволителя Свого народу. Щедро наділена поетичним і музичним даром, Маріям повела за собою в пісні і танку ізраїльських жінок на березі Червоного моря. Своєю популярністю серед народу та прихильністю Небес вона поступалася лише Мойсею та Аарону. Однак те саме зло, що викликало розділення на небесах на самому початку, зародилося і в серці цієї ізраїльтянки; як це Часто буває; у своєму незадоволенні вона не залишилася без підтримки.

Мойсей, призначаючи 70 старійшин, не порадився з Аароном і Маріям, що й викликало в них заздрість. Під час відвідин Їтро, коли ізраїльтяни перебували на шляху до Синаю, готовність, з якою Мойсей прийняв пораду тестя, також викликала в його брата та сестри побоювання, що його вплив на великого вождя сильніший від того, що мали вони. Їм здавалося, що у вирішенні питання про створення ради їхнім становищем і авторитетом знехтували. Маріям і Аарон так до кінця й не зрозуміли той великий тягар турбот і відповідальності, який був покладений на Мойсея; оскільки ж вони були призначені допомагати йому, то вважали себе керівниками нарівні з ним і тому були проти призначення інших помічників.

Мойсей розумів важливе значення великої праці, дорученої йому. Водночас він усвідомлював власне безсилля і обирав Бога своїм порадником. Аарон же був набагато вищої думки про себе і тому менше покладався на Бога. Він не виправдав виявленого йому довір'я, засвідчивши слабкість характеру — малодушно поступився, дозволивши народові впасти в ідолопоклонство біля Синаю. Тепер Маріям і Аарон, засліплені ревністю і честолюбством, забули про це. Аарон, дійсно, був вельми вшанований Богом призначенням його сім'ї на священство, але це ще більше підігрівало в ньому бажання самозвеличення. І казали вони: “Чи тільки з Мойсеєм Господь говорив? Чи ж не говорив Він також із нами?” Вважаючи себе вибраними Богом нарівні з Мойсеєм, вони претендували на той же авторитет і становище.

Піддавшись духові незадоволення, Маріям знайшла причину для ремствування саме втих подіях, якими особливим чином керував Бог. Їй не подобався шлюб Мойсея. Її родинна і національна гордість була вражена тим, що він обрав жінку не з ізраїльського, а з іншого народу. До Ціппори ставилися в таборі з погано прихованим презирством.

Хоч дружину Мойсея і називали “кушитянкою (ефіопляпкою)” (Числа 12:1), вона була мідіянітянкою, а отже, належала до нащадків Авраама. Своєю зовнішністю вона відрізнялася від єврейського народу тим, що була дещо смаглявішою за них. Ціппора хоч і не була ізраїльтянкою, однак поклонялася правдивому Богові. Несмілива і сором'язлива, вона була ніжною, люблячою і вболіваючою жінкою, яку хвилювали страждання інших. Саме через це Мойсей, прямуючи до Єгипту, відіслав її назад до мідіянського краю. Він бажав уберегти її від того болю, якого завдали б їй порази, що мали спіткати єгиптян.

Коли Ціппора повернулася до свого чоловіка в пустелю, вона побачила, як тривоги й клопоти виснажують його здоров'я; своїми побоюваннями вона поділилася з батьком, котрий і запропонував заходи для полегшення його праці. Це стало основною причиною неприязні, яку Маріям відчувала до Ціппори. Гостро переживаючи уявну зневагу, виявлену до неї та Аарона, вона вважала дружину Мойсея головною винуватницею, через яку Мойсей нібито вже не шукав їхніх порад так, як робив це раніше. Якби Аарон твердо став на захист справедливості, він міг би приборкати зло, яке виникло, але замість того, щоб вказати Маріям на гріховність її поведінки, він співчутливо вислуховував усі її скарги, ставши таким чином співучасником її ревнощів.

Мойсей вислуховував звинувачення мовчки. За довгі роки тяжкої праці та чекання в мідіянському краї він виховав у собі покірливість та довготерпіння, які допомогли йому терпляче зносити невір'я і нарікання народу, а також гордість і заздрість тих, котрі мали бути його постійними помічниками. Мойсей став найлагіднішою людиною на землі; ось чому йому, а не комусь іншому, були даровані божественна мудрість і керівництво. Писання говорить: “Він провадить покірних у правді, і лагідних навчає дорогам Своїм” (Псалми 24:9). Бог провадить покірних, бо вони сприйнятливі до науки й охоче приймають повчання. Вони щиро бажають знати волю Божу і чинити її. Обітниця Спасителя така: “Коли хто хоче чинити волю Його, той довідається про це вчення, чи від Бога воно” (Івана 7:17). Бог говорить через апостола Якова: “А якщо кому з вас не вистачає мудрості, то нехай просить у Бога, Який дає всім щедро і без докорів, — і буде вона йому дана” (Якова 1:5). Але Божа обітниця стосується лише тих, хто бажає від усього серця йти за Господом. Бог не силує нічиєї волі; через те Він не може провадити тих, які надто зарозумілі, аби навчатися, і хто вперто вирішив йти власною дорогою. Про людину двоєдушну, котра прагне свого, хоч і запевняє, нібито виконує Божу волю, написано так: “Нехай така людина не думає, що одержить щось від Господа” (Якова 1:7).