Розділ 14. Загибель Содома

Буря знялася раптово і несподівано, як грім серед ясного неба: Господь злив із небес вогонь і сірку на міста і родючу долину; їхні палаци і храми, розкішні оселі, сади й виноградники, весела юрба любителів задоволень, котрі ще минулої ночі ображали небесних посланців, — усе було спалене. До неба, як із величезної печі, підносився дим. А прекрасна Сіддімська долина перетворилася на пустелю, яка вже ніколи не буде відбудованою або заселеною — на свідчення для усіх поколінь про неминучість Божих судів за гріх. У полум'ї, яке знищило міста рівнини, є застереження і для наших часів. Ми маємо можливість засвоїти страшний і серйозний урок про те, що, хоча Божа милість довготерпить грішника, все-таки існує межа, яку люди не повинні переступати. Коли ж вони роблять це, тоді милість забирається від них і починає діяти суд.

За словами Відкупителя світу, існують тяжчі гріхи, аніж ті, за які були знищені Содом і Гомора. Люди, котрі чують Благу вістку, що кличе грішників до покаяння, і не приймають її, завинили перед Богом більше, ніж мешканці Сіддімської долини. Але ще більшим є гріх тих, котрі кажуть, що знають Бога і дотримуються Його Заповідей, в той час як своїм характером і повсякденним життям зрікаються Христа. У світлі застереження, даного Спасителем, доля Содома є серйозною пересторогою не тільки для запеклих грішників, а й для тих, хто легковажно ставиться до світла і переваг, посланих Небесами.

Вірний Свідок звертається до Ефеської церкви з такими словами: “Маю проти тебе: ти залишив свою першу любов. Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і твори перші діла. Коли ж ні, то скоро прийду до тебе, і зрушу твого світильника з його місця, якщо не покаєшся” (Об'явлення 2:4—5). З ніжністю та співчуттям, більшими, ніж ті, які притаманні серцю земного батька, що прощає свого заблудного страждаючого сина, Спаситель чекає, щоб ми прийняли Його дари любові та прощення. Він звертається до нас: “Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас” (Малахії 3:7). Але якщо грішник уперто відмовляється прислухатися до голосу, який запрошує його з таким співчуттям, ніжністю і любов'ю, то врешті-решт він буде залишений у темряві. Серце, котре так довго відкидало Божу милість, стає запеклим у гріхах і нечутливим до впливу Божої благодаті. Жахлива доля спіткає ту душу, про яку благаючий Спаситель востаннє скаже: “Він прилучивсь до ідолів… — залишмо його!” (Осії 4:17). Судного дня містам Йорданської долини буде відрадніше, аніж тим, хто пізнав любов Христову, але відвернувся від неї, обравши задоволення гріховного світу.

Якщо нехтуєте дарами, які пропонує вам Божа милість, поміркуйте про довгий список вчинків, які свідчать проти вас у небесних книгах; там фіксуються всі беззаконні діла народів, родин і кожної людини зокрема. Терпіння Боже може тривати довго. Бог кличе людей розкаятись і пропонує їм Своє прощення, а водночас ведуться записи в небесних книгах. Однак наступить момент, коли буде підведено риску; людина прийме остаточне рішення і власним вибором визначить свою долю. Тоді прийде час виконатися Божим судам.

Сьогодні стан релігійного світу викликає занепокоєння. До Божої благодаті ставляться легковажно. Безліч людей відкидають Закон Єгови, “навчаючи наукам — заповідям людським” (Матвія 15:9). У багатьох церквах переважає невір'я — не в широкому розумінні цього слова, коли відкрито заперечується Біблія; саме невір'я, зодягнене в одежі християнства, підриває віру в Біблію як відкриття від Бога. Щира побожність і живе благочестя поступилися місцем порожньому формалізмові. І, як результат цього, стали переважати відступництво й любов до чуттєвих насолод. Христос проголосив: “Як було за днів Лотових… так буде й того дня, коли Син Людський з'явиться” (Луки 17:28, 30). Щоденна хроніка подій свідчить про виконання Його слів. Світ із надзвичайною швидкістю наближається до загибелі. Незабаром зіллються Божі суди, а гріх і грішники, будуть знищені. Наш Спаситель говорить: “Зважайте на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися обжерливістю, пияцтвом і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано. Бо він, немов сітка, захопить всіх, що живуть по всій землі” — всіх тих, чиї інтереси зосереджуються на цьому світі. “Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб могли ви уникнути усього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським” (Луки 21:34—36). Перед знищенням Содома Бог послав вістку до Лота: “Рятуй своє життя: не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути”. Той самий голос застереження чули й учні Христа перед зруйнуванням Єрусалима. “А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що наблизилося до нього спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори тікають” (Луки 21:20—21). Не можна було зволікати, гаючи час на те, щоб захопити з собою щось із майна; щоб спастись, необхідно було дорожити кожною хвилиною.

Це був вихід, рішуче відокремлення від нечестивих, утеча задля спасіння життя. Так було за днів Ноя, Лота, так було і з учнями Христа (християнами) перед зруйнуванням Єрусалима; так буде і в останні дні. В наш час Божий голос знову дає вістку застереження, наказуючи Своєму народові відмежуватися від переважаючого в світі беззаконня.

Розтління і відступництво, які пануватимуть у релігійному світі в останні дні, були показані пророкові Йоанові у видінні про Вавилон, “місто велике, що панує над царями земними” (Об'явлення 17:18). Перед його зруйнуванням з неба лунає заклик: “Вийди від неї, народ Мій, щоб не бути вам спільниками в гріхах її, і щоб не зазнати покарань її” (Об'явлення 18:4). Як і за днів Ноя та Лота, має відбутися помітне відокремлення від гріха та грішників. Між Богом та світом не може бути жодного компромісу, не може бути повороту назад для придбання земних скарбів. “Не можете служити Богові й мамоні” (Матвія 6:24).

Як і мешканці Сіддімської долини, люди мріють про мир і добробут. “Рятуй свою душу!” — чується застереження Божих ангелів, але звучать й інші голоси: “Не хвилюйся, бо немає жодної причини для тривоги”. Маси людей проголошують: “мир та безпека”, в той час як небеса звіщають скору загибель, яка має спіткати беззаконників. У ніч, що передувала їхній загибелі, мешканці міст рівнини віддавалися розвагам і задоволенням, висміюючи застереження і попередження Божого Посланця; однак нечестивці загинули у полум'ї, тієї ж ночі двері милості назавжди зачинилися для безтурботних мешканців Содома. Не вічно з Бога будуть глузувати і нехтувати Ним. “Оце день Господній приходить, невблаганний; обурення й полум'я гніву, щоб землю зробити пустелею, а грішних знищити з неї” (Ісаї 13:9). Чимало мешканців Землі відкинуть Божу милість, і їх спіткає несподівана, остаточна загибель. Але той, хто прийме застереження, перебуватиме “під покровом Всевишнього і спочиватиме в тіні Всемогутнього”. Його істина — щит та огорожа для них. їм дано обітницю: “Довготою днів насичу його, і він побачить спасіння Моє” (Псалми 90:1, 4, 16).

Лот недовго жив у Цоарі. Як і в Содомі, там панувало беззаконня, і він не наважився залишатися в місті, побоюючись за його знищення. І дійсно, незабаром Цоар був знищений за Божим присудом. Лот пішов у гори і жив там у печері, позбавлений усього, задля чого піддав свою сім'ю спокусам нечестивого міста. Однак прокляття Содома знайшло його й там. Гріховна поведінка його дочок була наслідком спілкування з лихим товариством нечестивого міста. Його аморальність настільки позначилася на їхньому характері, що вони вже не могли відрізняти добро від зла. В результаті єдиними нащадками Лота стали моавітяни та амонітяни — нечестиві язичницькі племена, бунтівники проти Бога та запеклі вороги Його народу.

Як разюче відрізнялося життя Лота від життя Авраама! Колись вони були друзями, здійснювали служіння на одному жертівнику, мешкали поруч у наметах, але яка відстань пролягла тепер поміж ними! Лот обрав Содом з його задоволеннями і перевагами. Залишивши Авраамового жертівника із його щоденним жертвоприношенням живому Богові, він дозволив своїм дітям перебувати серед розбещених ідолопоклонників. Проте у своєму серці він ще мав страх Божий, і у Писанні про нього сказано, що був праведним; у глибині своєї праведної душі він страждав щодня, чуючи розмови та зауважуючи насильство і злочини, яким був безсильний запобігти. Врешті-решт він був урятований, як “головешка, вихоплена з вогню” (Захарії 3:2); але, втративши майно, дружину, дітей, він мешкав у печерах, як дикий звір, вкривши ганьбою свою сивину; світові він залишив не покоління праведних людей, а два язичницьких народи, котрі ворогували з Богом і Його народом, доки чаша їхніх беззаконь не наповнилась і вони не були приречені на загибель. Які жахливі наслідки лише одного нерозважливого кроку!

Мудрець радить: “Не мордуйся, щоб мати багатство, — перестань так мудрувати”. “Пожадливий робить нещасним свій дім, хто ж подарунки ненавидить, той житиме” (Приповісті 23:4; 15:27). Апостол Павло писав: “А ті, хто хочуть багатіти, впадають у спокуси та в тенета, і в безліч нерозумних й шкідливих пожадливостей, що штовхають людей у прірву та погибель” (1 Тимофію 6:9).

Лот оселився у Содомі з рішучим наміром уберегти себе від нечестя та заповісти це своєму домові. Але він зазнав повної поразки. Розтлінне гріховне оточення справило згубний вплив на його віру, а контакти його дітей з мешканцями Содома об'єднали до певної міри їхні інтереси. Наслідки цього очевидні.

Чимало людей і сьогодні припускаються такої ж помилки. При виборі місця проживання вони враховують більше тимчасові переваги, аніж той моральний та соціальний вплив, якого зазнають вони та їхні сім'ї. Люди обирають прекрасну, родючу місцевість або кращий добробут, однак спокуси оточують їхніх дітей, і надто часто вони потрапляють у товариства, несприятливі для виховання побожності та формування праведного характеру. Аморальність, невір'я, байдужість до духовних речей має тенденцію протидіяти впливові батьків. Молодь завжди може побачити приклади протистояння батьківській та божественній владі; багато хто, заприязнившись з безбожниками та невіруючими, пов'язують власну долю з Божими ворогами.

Бог бажає, щоб, обираючи місце своєї домівки, ми перш за все враховували моральний та релігійний вплив, якого зазнаємо там ми та наші сім'ї. Звичайно, не з нашої волі ми можемо потрапити у тяжке становище, і не зможемо мати такого оточення, якого б бажали, але в такому разі, куди б нас не привело почуття обов'язку, Бог допоможе нам уникнути розтління, якщо будемо пильнувати й молитися, покладаючись на благодать Христа. Однак без крайньої необхідності ми не повинні наражати себе на вплив, несприятливий для формування християнського характеру. Якщо ми добровільно обираємо середовище, в якому панують світський дух і невір'я, то засмучуємо Бога і проганяємо святих ангелів із наших осель.

Хто домагається для своїх дітей земного багатства та шани ціною вічності, наприкінці виявить, що такі переваги є жахливою втратою. Подібно до Лота, багато хто побачать загибель власних дітей і ледве самі врятують свої душі. Праця їхнього життя виявиться даремною, а саме життя — сумною невдачею. Якщо б вони осягли правдиву мудрість, то менше дбали б про земні блага для власних дітей, а забезпечили б їм право на безсмертну спадщину.

Спадок, який Бог обіцяв дати Своєму народові, не в цьому світі. Авраам не володів землями “навіть на крок” (Дії 7:5). Він дійсно мав велике багатство, але витрачав його на славу Божу і для добра, не вважаючи цей світ своєю батьківщиною. Господь покликав Авраама залишити співвітчизників-ідолопоклонників, обіцяючи дати йому Ханаанську землю у вічну власність. Проте ані він, ані його син, ані онук не отримали її. Коли Авраамові потрібно було місце для поховання, він змушений був купити його у хананеїв. Єдиною його власністю в Обітованій землі стала гробниця, висічена в печері Махпела.

Але Боже Слово не залишилося марним, хоча воно не здійснилося повністю навіть тоді, коли юдейський народ оселився в Ханаані: “А обітниці дані були Авраамові й насінню його” (Галатам 3:16). Сам Авраам повинен був оволодіти спадщиною. Може видатися, що виконання Божої обітниці надовго відкладається, оскільки “в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день” (2 Петра 3:8), але в призначений час “воно обов'язково здійсниться, не спізниться” (Авакума 2:3). Спадщина Авраама та його насіння охоплювала не тільки Ханаан, а й усю землю. Так говорить апостол: “Не через закон була дана обітниця Авраамові і нащадкові його, що він буде спадкоємцем світу, але через праведність по вірі” (Римлянам 4:13). Біблія підкреслює, що обітниці, дані Авраамові, виконаються через Христа. Усі, що належать Христові, є нащадками “Авраама й за обітницею спадкоємці” “спадщини нетлінної й непорочної, та нев'янучої”, — землі, очищеної від прокляття гріха (Галатам 3:29; 1 Петра 1:4). Бо “царство, і панування, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього”, а “покірні успадкують землю, і будуть насолоджуватись повним миром” (Даниїла 7:27; Псалми 36:11).

Бог показав Авраамові його безмежну спадщину, і він жив цією надією. “Вірою він перебував в обітованій землі, як на чужій, мешкаючи у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо він чекав міста з непохитною основою, якого Архітектором і Будівничим є Бог” (Євреям 11:9—10). Про нащадків Авраама написано: “Усі вони повмирали у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалека бачили їх, і раділи, та говорили про себе, що вони на землі чужинці й приходьки” (вірш 13). Тут, на землі, ми повинні жити як мандрівники й чужинці, якщо бажаємо “кращої країни, тобто небесної” (вірш 16). Ті, котрі є дітьми Авраама, прагнутимуть увійти до міста, на яке чекав він і якого “Будівничим та Архітектором є Бог”.