Розділ 16. Яків та Ісав 

За основу цього розділу взято книгу Буття, розділи 25:19—34; 27

Сини Ісака, близнюки Яків та Ісав, разюче відрізнялися один від одного і за способом життя, і за характером. Цю розбіжність передрік Божий ангел ще перед їхнім народженням. Коли у відповідь на сповнену тривоги молитву Ревекки ангел повідомив, що вона народить двох синів, він також відкрив і їхнє майбутнє. Кожний з них стане родоначальником могутнього народу, але один буде більший за другого, і молодший матиме перевагу над старшим.

Ісав виростав, звикши задовольняти свої бажання та зосереджувати усі свої інтереси на дочасному, теперішньому. Не терплячи обмежень, він насолоджувався свободою та шаленим духом перегонів, рано обравши життя мисливця. Проте Ісав був улюбленцем батька. Спокійного, миролюбного пастиря приваблювали сміливість і сила старшого сина, котрий, не знаючи страху, блукав по горах і відлюдних місцях, а повертаючись додому, приносив для батька дичину і захоплюючі розповіді про своє сповнене пригод життя.

Вдумливого, старанного і дбайливого Якова, який більше думав про майбутнє, ніж про теперішнє, влаштовувало домашнє життя, де він доглядав худобу та обробляв землю. Мати цінувала його терпіння і наполегливість, ощадливість і передбачливість. Його почуття були постійними і сильними; його ніжна, невтомна увага приносила їй набагато більше щастя, аніж різкі та бурхливі вияви синівської любові Ісава. Ревекка більше любила Якова.

Обітниці, дані Аврааму і повторені його синові, стали для Ісаака й Ревекки джерелом великих надій і бажань. Ісав та Яків знали про ці обітниці. Вони були навчені цінувати первородство, надаючи йому великої ваги, оскільки воно передбачало не тільки успадкування значної частини земного багатства, а й духовні переваги. Хто отримував його, той ставав священиком своєї родини, і з його нащадків мав вийти Відкупитель світу. З іншого боку, на того, хто володів первородством, накладалися певні обов'язки. Хто бажав успадкувати його благословення, повинен був присвятити своє життя на служіння Богові. Як і Авраам, він мав виявити послух до божественних вимог. У питаннях шлюбу, сімейних відносин, у суспільному житті ця людина повинна була враховувати Божу волю.

Ісаак ознайомив своїх синів з цими перевагами й умовами, відверто заявивши, що Ісав як старший син володіє правом первородства. Але Ісав не мав ані посвячення, ані бажання провадити релігійне життя. Вимоги щодо духовного первородства стали для нього ненависним обмеженням. Божий Закон як умову божественного Заповіту з Авраамом Ісав вважав рабським ярмом. Звикши потурати своїм примхам, він нічого так не бажав, як свободи робити усе, що йому до вподоби. Все щастя життя Ісава зосереджувалося у силі й багатстві, бенкетах і розвагах. Він насолоджувався необмеженою свободою свого бурхливого, мандрівного життя.

Ревекка пам'ятала слова ангела і, володіючи більшою проникливістю, ніж її чоловік, краще розуміла характер своїх синів. Вона була переконана, що успадкування божественних обітниць призначалося Якову. Вона повторювала Ісаакові слова ангела, але прихильність батька належала старшому синові, і він залишався непохитним у своєму рішенні.

Яків довідався від матері, що, за божественними словами, право первородства належатиме йому, і він сповнився невимовного бажання заволодіти перевагами, які воно мало принести. Не батьківського багатства так палко бажав Яків, — він прагнув осягнути духовне первородство. Спілкуватися з Богом, як це робив праведний Авраам, приносити викупну жертву за свою родину, стати родоначальником вибраного народу та обітованого Месії, успадкувати безсмертні скарби благословень Заповіту — ось переваги і почесті, які запалювали в ньому найпалкіші бажання. Його думки постійно були звернені до майбутнього; він прагнув успадкувати невидимі благословення.

Приховуючи своє палке бажання, Яків слухав розповіді батька про зміст духовного первородства і дбайливо зберігав у своєму серці все, що дізнався від матері. Думка про це не залишала його ані вдень, ані вночі, доки не стала заповітною мрією життя. Однак, хоч Яків і підносив вічне понад дочасні благословення, він особисто ще не пізнав Бога, Котрого шанував. Його серце не було відроджене божественною благодаттю. Він вважав, що обітниця про нього не могла здійснитися, доки право первородства зберігалося за Ісавом; тому він постійно роздумував над тим, яких йому вжити заходів, щоб отримати благословення, котрими його брат так мало цінував, але які були вельми дорогими для нього.

Коли одного разу Ісав повернувся з полювання змучений та голодний і попросив у брата їжі, яку той саме готував, Яків, одержимий лише однією думкою, вирішив не втрачати нагоди і запропонував братові вгамувати голод ціною первородства. “Ось я умираю, — вигукнув нерозважний мисливець, що звик задовольняти всі свої бажання, — то навіщо ж мені оте первородство?”. І за миску сочевичного варива він розпрощався зі своїм первородством, скріпивши угоду клятвою. Варто йому було трохи почекати, і він знайшов би поживу в наметах свого батька, але, задовольняючи миттєве бажання, Ісав легковажно знехтував славним спадком, який Сам Бог пообіцяв його батькам. Він жив лише теперішнім і був готовий пожертвувати небесним задля земного, проміняти славне майбутнє на задоволення миттєвого бажання.

“І знехтував Ісав первородством своїм”. Звільнившись від нього, він навіть відчув полегшення. Тепер на його шляху немає перешкод; він може робити все що заманеться. Як багато людей задля задоволення нерозумного бажання, що помилково називають свободою, і тепер продають своє первородство, яке дає їм право на чисту святу вічну спадщину на Небесах!

Зачарований зовнішнім блиском земних принад, Ісав одружився з двома Хетовими дочками. Вони були язичницями, а тому їхнє ідолопоклонство завдавало багато гірких страждань Ісаакові й Ревеці. Ісав порушив одну з умов Заповіту, яка забороняла шлюби між вибраним народом та язичниками. Проте Ісаак усе ще залишався непохитним у своєму намірі віддати йому первородство. Ані докази Ревекки, ані палке бажання Якова отримати це благословення, ані байдужість Ісава до обов'язків, яке воно накладало, не могли змінити наміру батька.

Минали роки, і нарешті старий, вже незрячий Ісаак, відчуваючи наближення смерті, вирішив більше не зволікати і благословити старшого сина. Проте, зважаючи на незгоду Ревекки і Якова, він вирішив здійснити цю урочисту церемонію таємно. Згідно зі звичаєм влаштовувати у таких випадках бенкет, патріарх звелів Ісаву: “Вийди в поле, і спіймай мені здобич мисливську. І зготуй мені смачну їжу, яку я люблю… щоб поблагословила тебе душа моя, перш ніж помру”.

Ревекка здогадалася про його наміри. Вона була переконана: це суперечить Божій волі, яку Він відкрив, а сім'ї загрожує небезпека викликати Боже незадоволення через позбавлення молодшого сина того становища, до якого він покликаний Богом. Даремно вона намагалася переконати у цьому Ісаака, і нарешті жінка вирішила вдатися до хитрощів.

Як тільки Ісав вирушив виконувати доручення батька, Ревекка взялась за здійснення свого плану. Вона розповіла Якову про те, що планується, наполягаючи на необхідності негайних дій, аби лише перешкодити благословенню Ісава, — цьому остаточному та безповоротному акту. Вона запевнила сина: якщо він виконуватиме її вказівки, то отримає обіцяне Богом.

Яків не без вагань погодився з планом, запропонованим матір'ю. Думка про те, що він має ошукати батька, привела його у відчай. Він розумів, що такий гріх принесе швидше прокляття, аніж благословення. Але, незважаючи на докори сумління, син вирішив виконувати вказівки матері. У Якова не було наміру говорити відверту неправду, але, опинившись перед батьком, він вирішив, що відступати вже надто пізно, і таким чином здобув бажане благословення шляхом обману.

Задум Ревекки і Якова здійснився, але обман приніс їм велике лихо та сум. Бог, дійсно, оголосив, що Яків отримає первородство, і якби вони з вірою очікували цього, Він виконав би Своє Слово у призначений Ним час. Але подібно до багатьох так званих Божих дітей у наш час, вони не захотіли передавати цю справу в Його руки. Ревекка пізніше гірко каялася в тому, що дала синові таку недобру пораду і стала причиною їхньої розлуки — вона вже більше ніколи не побачила його обличчя. З того часу, як отримав первородство, Яків опинився під душевним тягарем самоосудження. Він згрішив проти батька, брата, власної душі і проти Бога. За короткий час — якусь одну годину — він скоїв те, в чому розкаювався усе своє життя. Ця сцена воскресала в його пам'яті протягом усіх наступних років, коли лихі вчинки його синів не раз шматували його душу.

Не встиг Яків залишити намета батька, як туди увійшов Ісав. Хоч він і продав своє первородство, скріпивши угоду урочистою клятвою, проте був сповнений рішучості отримати батьківські благословення, незважаючи на претензії брата. Право первородства, окрім духовних благословень, передбачало й земні, дочасні переваги: він мав стати головою сім'ї і заволодіти подвійною часткою батьківського добра. Таких благословень він не міг не оцінити. “Нехай встане мій батько, — сказав він, — і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!”.

Тремтячи від здивування та відчаю, старий незрячий батько зрозумів, що його ошукали. Надії, які він так довго й дбайливо плекав, зазнали краху, й Ісаак гостро відчув, яким розчаруванням це обернеться для його старшого сина. Проте у батьківській голові сяйнула думка, яка переконувала його в тому, що саме Боже Провидіння розладнало його плани, аби трапилося те, чому він так уперто хотів перешкодити. Він згадав слова ангела, сказані Ревеці, і, незважаючи на гріх, в якому завинив тепер Яків, побачив у ньому того, котрий міг краще виконати Божі наміри. Коли слова благословення були на його устах, він під натхненням Божого Духа, навіть зрозумівши, що сталося, підтвердив слова, які, не усвідомлюючи того, проголосив над Яковом: “Я поблагословив його; і він буде благословенний”.