Розділ 16. Яків та Ісав 

Ісав мало дорожив благословенням, доки воно було доступне йому, але як же він бажав заволодіти ним тепер, коли воно залишило його назавжди! З усією силою заговорила у ньому нестримана, пристрасна натура, а його розпач і гнів були жахливі. З гірким, неймовірно голосним благанням, він звернувся до батька: “Поблагослови мене також, батьку мій! Невже ти не залишив мені благословення?” Проте слова обітниці вже не можна було взяти назад. Тепер він вже не міг повернути первородство, яке так легковажно проміняв. За “саму поживу”, задля миттєвого задоволення апетиту, який він так і не навчився приборкувати, Ісав продав свій спадок, а коли зрозумів власну помилку, було вже надто пізно, аби повернути благословення. “Не міг перемінити думок батька, хоч і просив про те зі слізьми” (Євреям 12:16—17). Ісав не був позбавлений можливості через покаяння віднайти Божу прихильність, проте повернути собі первородство він уже не міг. Його розпач був викликаний не усвідомленням гріха; він не бажав примиритися з Богом. Ісав засмутився не з приводу свого гріха, а через його наслідки.

Через байдужість до божественних благословень і вимог Ісав названий у Писанні “нечестивим” (вірш 16). Він уособлює тих, хто недооцінює викуплення, яке здійснив для них Христос, і задля земного й скороминущого готовий пожертвувати своїм небесним спадком. Тисячі душ живуть лише теперішньою хвилею, не задумуючись про майбутнє та не виявляючи до нього жодного інтересу. Як Ісав, вони вигукують: “Будем їсти та пити, бо завтра помремо!” (1 Коринтянам 15:32). Вони керуються власними бажаннями і воліють відмовитися від найціннішого, аби не вдаватися до самозречення. Коли виникає необхідність вибору — відмовитися від задоволення нездорового апетиту чи від небесних благословень, обіцяних тим, які знають, що таке самозречення, і мають страх Божий, — вимоги апетиту беруть гору, а Богом і Небесами, по суті, нехтують. Скільки людей, навіть тих, котрі називають себе християнами, вперто потурають своїм уподобанням, шкідливим для здоров'я, і таким чином роблять душу нечутливою. Коли обов'язок вимагає очиститися від усякої скверни тіла і духа, звершуючи святиню в страсі Божому, вони почувають себе ображеними. Розуміючи, що неможливо залишатися зі своїми шкідливими уподобаннями і водночас досягти Неба, вони доходять висновку: якщо дорога до вічного життя є такою важкою, то вони не йтимуть нею.

Багато хто продає своє первородство задля чуттєвих насолод. Приноситься в жертву здоров'я, послаблюються розумові сили, втрачається Небо, — і все задля миттєвої насолоди, задоволення власних бажань. Усе це послаблює і псує людський характер. Як було з Ісавом, котрий надто пізно схаменувся і усвідомив, що він втратив, так буде і в день Божий з тими, які проміняли свою небесну спадщину на задоволення егоїстичних бажань.