Розділ «Нічна зустріч »

Нічне пристановище не було таким зручним, як попередньої ночі, і Санько сидів побіля вогню, не наважуючись спати. Морда Воронька весь час маячила за віконцем, і козак, відчувши нічний повів морозного вітру, дістав згорнуту попону. Вийшовши до коня, накрив йому спину попоною. Воронько поводив себе якось неспокійно, і Санько постояв побіля нього трохи. Не помітивши нічого підозрілого, поплескав коня по шиї і пішов до хатини. Тільки він нахилився, щоб увійти у проріз дверей, як якесь незбагненне передчуття змусило його пригнутися нижче. І в цей час над головою просвистів дерев’яний кілок. Санько миттєво зайшов за поріг і, ставши за стіною, крикнув:

— У хатину хутко, інакше стрілятиму!

Спочатку за стіною почулося тупотіння, а потім — голос підлітка:

— А ви мене не вб’єте?.. Я хотів вас оглушити! Я не хотів убивати!

— Заходь! Хотів — не хотів... Я жартувати не буду, пальну зараз! — сердито вигукнув Санько.

У дверному отворі з’явився обрис підлітка, і тільки-но він переступив поріг, як Санько з силою потягнув його вперед, що той аж упав навколішки.

— Вставай, вояка-мамай! Іди ближче до вогню, подивлюсь на тебе! — наказав Санько і шпигнув злегка шаблею в зад підлітку.

Той хутко подався вперед і зупинився перед вогнищем, зігнувшись дугою та закривши голову руками.

— Не гнися, повертайся до мене! — ще раз сердито крикнув Санько, і підліток поволі повернувся, тримаючись руками за голову.

— Вую, залиште мене живим... За мною ще брат та мала. Вони тут недалечко, їжу чекають... — став умовляти хлопець, і Голота опустив шаблю.

— Добре, живи... Малий ти ще, а то вже був би без голови! На козака руку підняв, шмаркач! — уже втихомирюючись, промовив Санько. — Та розповідай, хто тут іще вештається попід хатою. А будеш побріхувати — не пошкодую тебе і малих, гаплик вам буде! — загрозливо промовив Санько.

Хлопчина мовчав, тільки спідлоба роздивлявся козака, наче думав, говорити чи, може, не треба. Санько зрозумів, що лише погрозами не обійдеться, і, піднявши з долівки кілок, звернувся до хлопця:

— Давай так: або ти швидко все розповідаєш і будеш зі мною до ранку грітися, або я спочатку на твоїй спині розтрощу кілка, а потім викину тебе на холод конати!

Зрозумівши, що запахло смаленим, хлопець почав плести якусь нісенітницю, і Голота врізав йому по спині кілком, що той аж випростався.

— Більше умовляти не буду! А як прийдуть тебе визволяти, то ти першим тут впадеш!

— Ми тут давно понад шляхом живемо, двома ватагами. Батьків ні в кого немає, харч самі добуваємо, — почав розповідати хлопець.

Санько з розумінням кивнув головою і запитав:

— Звати тебе як?

Хлопець наче замислився, а тоді відповів: