Розділ «Нічна зустріч »

— Климом усі звуть, так і мати звала... А в мене й насправді є брат із сестрою. Вони з нами, тільки ще малі...

— Годі розповідати... Таких, як ви, зараз багато сиротами лишились. А зараз ставай до стояка — прив’яжу тебе! — наказав Санько.

Клим спідлоба якось погрозливо глянув на козака.

— Не поглядай на мене, тобі краще буде.... До ранку потерпиш, а тоді підемо до твоїх, — пообіцяв Санько.

Він примотав Клима, поставивши спиною до стояка так, щоб руки були опущеними.

— Комарів зараз немає, подрімаєш стоячки... Мені теж потрібно покуняти... Цілий день у дорозі, — наче виправдовуючись, сказав Санько.

Підклавши у вогонь дровець, він умостився, обклавшись зброєю, і, вже дрімаючи, сказав:

— Побачиш, що сюди буде хтось заходити, то кричи — хай тікають. Я й уві сні добре стріляю.

За ніч Голота неодноразово вставав, щоб підкинути до вогню дровин, та перевіряв прив’язи на Климові.

Уранці поспішати не було куди. Санько за всіма правилами приготував запашну кашу. Відв’язавши Клима, пригостив і його.

Після сніданку вони залишили хату, і Клим повів Голоту до свого притулку. Спустившись до байраку, хлопчина каркнув по-воронячому, і Санько побачив, як у байрак стали спускатися зі схилу троє дітлахів, менших за Клима. Двоє з них були при зброї: в одного за спиною виглядав лук, а другий чимчикував з оголеною татарською шаблею. Вони обступили з трьох боків Санька з Климом і стояли мовчки, чекаючи, доки їхній товариш розтлумачить подію. Клим обвів усіх поглядом і, показавши рукою на Санька, неголосно вимовив:

— Ми з ним заприятелювали... — а тоді додав: — Він міг убити мене. Я промазав...

Санько доброзичливо подивився на хлопчаків і, кивнувши на Клима, сказав:

— Він у вас хлопець спритний, ледве не вклав мене... Та не на того натрапив — я у війську був козаком-вивідувачем, доводилося бути в різних бувальцях.

— Хлопці про щось міркували, а Санько вже веселіше звернувся до Клима та його друзів:

— Ведіть мене до свого схову. Я зла не зроблю... Чимось вам зможу допомогти.

Клим, махнувши головою на знак згоди, вийшов наперед і, вже піднімаючись по схилу, викрикнув:

— Хлопці, він же не татарин... Чого ви витріщилися на нього? З наших країв він!

Усі потяглись угору, де були густі зарості чагарнику, і Голота, пропустивши всіх, ішов позаду, тримаючи Воронька за повід.

Майже наприкінці схилу балки підійшли до непримітного отвору. Слідів присутності людей тут майже не було, а побіля отвору стояла заслінка до землянки — дерев’яні ґрати, обплетені лозою, для прикриття лазу.