Розділ «81»

– З ними нічого не станеться, – мовив раптом П’єр. – У нашій справі членів сім’ї не чіпають. Навпаки, їм потім допомагають. Дітям навчання оплачують, дружинам продукти привозять.

– Це добре, – Нік до болю у вилицях зціпив зуби.

У розмові настала пауза. Нік пив вино. Невеликими частими ковтками. Згадався знову Сахно. Навпроти сидів П’єр. Його губи нервово ворушилися. Він нічого не їв і вина не пив. Мовчки дивився на свою тарілку.

Із коридора-передпокою почувся звук кроків. Скрипнули двері, в отворі показався Віктор. Він удоволено всміхався. Нік подумав було, що треба взяти в руки пістолет, але нічого не зробив. Запитливо глянув на Віктора.

Той тримав у руці коротку товсту пробірку, в якій щось плавало. Нік спробував розглянути, але щось заважало.

– Що там?

Віктор підійшов ближче, поклав пробірку із запаяною пробкою на стіл. Спазм трохи не змусив Ніка виблювати щойно випите вино. У пробірці плавав людський палець. Жовтий, немов із воску. Навіть на зрізі, де виднівся край кісточки, він був жовтий.

– Що це? – гидливо запитав Нік.

– Палець Броницького, – упевнено мовив Віктор.

Нік подивився на нього очима ідіота.

– А хто такий Броницький? – запитав він і перевів погляд на П’єра.

П’єр мовчав.

– Людина, яку ти вбив у Києві, – спокійно відповів на це запитання Віктор, не зводячи очей із Ніка.

– Я нікого в Києві не вбивав, – так само спокійно сказав Нік і взяв зі столу пістолет.

Тепер замовк Віктор. Він пильно дивився на Ніка. Дивився й думав, що дійсно Нік не міг убити Броницького. Він узагалі навряд чи міг би кого-небудь убити.

– Звідки у вас це? – Віктор перевів погляд на П’єра.

– Привезли, – відповів той відчужено.

– Хто? Навіщо?

П’єр важко зітхнув.

– Із Москви. Мали забрати минулого тижня. Я гадав, що заберуть, поки я у відрядженні.