Розділ «81»

Віктор простягнув руку в нішу й витягнув коричневий конверт із грубого паперу, що лежав під ящиками. Заглянув усередину. Витягнув кілька чекових книжок, в яких залишилися тільки корінці відрізаних чеків. Самі чеки були відсутні. На корінцях стояли печатки банку та суми.

– Дай сюди, – наказав Нік.

Проглянувши використані чекові книжки, Нік зрозумів, що належали вони представництву «Аерофлоту». Суми, проплачені представництвом, варіювалися від п’ятисот тисяч франків до п’яти мільйонів.

Вивчивши корінці, Нік зрозумів, що по них визначити, на кого було виписано ці чеки, неможливо.

– Кому платили? – запитав Нік у П’єра.

П’єр мовчав.

Раптовий напад злості охопив Ніка. Він ударив П’єра нижньою частиною рукоятки пістолета в обличчя. П’єр упав на стіл. Стіл від’їхав на декілька сантиметрів до вікна, за яким було темно і тихо.

– Давай я сам пошукаю, – запропонував Віктор. – Ти ж утомився…

Ніку й самому було ясно, що він утомився. Навіть не втомився, а зголоднів. І цей голод наче підігравав його роздратуванню та злості. Віктор не викликав у ньому ні особливої довіри, ні побоювань. Слово «Київ», вимовлене ним кілька разів, немов захищало його в очах Ніка. Захищало не повністю. Тільки пом’якшувало погляд.

Нік, перехопивши пістолет лівою рукою, правою пройшовся по одягу Віктора.

Не намацавши ніякої зброї, кивнув. Наказав П’єру йти в кухню.

Вони спустилися на перший поверх, залишивши Віктора нагорі.

У кухні Нік наказав П’єру відчинити холодильник. Стоячи перед відчиненим холодильником, він показав П’єрові, що треба витягнути й покласти на стіл. Потім П’єр під дулом пістолета різав салямі, ламав багет і відкорковував червоне вино.

Час від часу він кидав на Ніка абсолютно приголомшений погляд. Обличчя його виявляло цілковите нерозуміння. Він мовби вже й не намагався зрозуміти, що врешті-решт сталося цього вечора. Чому присланий на допомогу кілер хотів вистрелити в нього? Чому тут з’явився слідчий карного розшуку з Києва? І чим пояснити дивну поведінку цього чоловіка, який почав стеження за ним іще днів десять тому, а тепер поводився так, як ніякий професіонал поводитися не став би.

– Сідай, – наказав Нік, коли все було нарізане, і вино розлите по двох келихах. – Пригощайся!

П’єр незграбним рухом узяв виделку, підчепив кілька кружечків салямі, переніс на свою тарілку.

Пістолет Нік поклав праворуч од своєї тарілки, відсунувши звідти столовий ніж. Відпив вина. Узяв собі ковбаси та сиру.

– Тобі є що втрачати? – запитав несподівано Нік, подивившись на хазяїна будинку.

П’єр заперечливо хитнув головою.

– Мені теж. Ще менше, ніж тобі, – вимовив він задумливо. – У тебе ж сім’я є… А в мене всі загинули…