Розділ «81»

Але голос тремтів.

– Навіщо? – здивувався Нік, не прибираючи спрямований на Віктора пістолет.

– Тобі допомогти… Тебе хотіли вбити, – Віктор кивнув на мотоцикліста, що лежав.

Нік явно не вірив Віктору.

– Цей хотів допомогти П’єру, – він подивився на мотоцикліста. – А ти – мені?

Губи Ніка викривилися в нервову тремтливу посмішку.

Віктор подумав, що Нік перебуває в шоку. У будь-якому разі розмова, якщо вона навіть продовжиться, обіцяла бути нелегкою.

– Кинь пістолет! – мовив жорстким тоном Нік.

Віктор опустив пістолет на підлогу. Подивився на Ніка відверто, опущені руки повернув долонями, бажаючи показати, що нічого в нього більше немає.

– Підійди до цього! – Нік показав поглядом на П’єра. – Сядь поруч!

Тепер, коли Віктор і П’єр сиділи на підлозі перед ним, Нік відчув себе впевненіше. Його погляд уперся в обличчя П’єра. В очах Ніка блиснув холод. Він сам себе відчував якось дивно, мовби зараз був абсолютно іншою людиною, ніж учора. Мовби для виконання брудної роботи йому доводилося надівати психологічну маску, в якій його ніхто не міг упізнати ні по поведінці, ні з голосу, що став уривчастим і нервовим.

– Якщо ти мене чекав, значить, знаєш, що мені потрібно, – мовив Нік неголосно й чітко, не зводячи погляду із розбитого обличчя П’єра.

П’єр, обличчя якого в цей момент виражало швидше гіркоту поразки, ніж який-небудь страх, мовчав. Він не дивився на Ніка. Погляд його ковзнув повз чоловіка, що стояв перед ним, і вперся у двері, через які сьогодні в його будинок зайшло так багато непроханих гостей. Короткі вуса підкреслювали його відстороненість од того, що відбувається. Він не збирався розмовляти, він замкнувся в собі.

Нік утрачав терпіння. Він зробив крок уперед і спрямував дуло пістолета в лоб П’єру.

П’єр подививсь у вічі Ніку. В його погляді з’явились і раптова розгубленість, і роздум. Але страху не було.

Віктор заворушився. Паузи, заповнені обміном поглядами між Ніком і П’єром, ставали все більш напруженими й ось-ось могли призвести до розв’язки.

– Ніку, – тихо мовив Віктор. – Спочатку треба обшукати будинок…

Нік перевів подивований погляд на Віктора. Було видно, що запропонована думка зачепилася за його свідомість.

– А ти знаєш, що треба шукати? – запитав Нік.

– Ні, – признався Віктор. – Але гадаю, що знайдемо…