Розділ «63»

Сахно важко зітхнув.

– Я думав, ти правду говориш, – сказав він хазяїнові, і в голосі його прозвучала зловісна погроза.

– Я правду, правду… я лише згадував…

Сахно знову підніс лезо ножа до горлянки хазяїна.

– Давай останню версію! Більше спроб не буде.

– Я правду говорив… це все через гроші. І Погодинський теж… Він не платив відсотків!..

– За що? – похмуро поцікавився Сахно.

– Це був не його ресторан… тобто начебто його, але куплений за чужі гроші…

– За чиї?

– За гроші комітету…

– А кому він мусив платити ці відсотки?

Нік слухав розмову, і йому здавалося, що він усе це вже чув. Усе те, що говорив хазяїн будинку, ім’я якого їм було невідоме – таж вони його і не просили відрекомендуватись, – усе це було зрозуміле і очевидне. Ніку принаймні. Про цю схему кілька місяців тому йому розповідав Іван Львович. На пошуки саме цих грошей і було послано його разом із Сахном.

– Гадаю, що Вайнбергу… – мовив після паузи хазяїн. – Адже це він приїжджав до Погодинського перед тим, як ми зайнялися ним упритул…

Розмова сповільнилася. Хазяїн розповідав з інтонацією людини, що роздумує вголос. І з його розповіді стала зрозумілою присутність двох зацікавлених у цих грошах сторін. При цьому обидві сторони мали кадебістське коріння.

– Ну і що нам з тобою робити? – запитав хазяїна Сахно, коли той замовк.

– Я вам усе сказав! Моя вам порада – сьогодні ж виїздіть із Німеччини!

– Ти ба, – здивувався Сергій, обернувшись до Ніка. – Він нам поради дає! Було б у мене трохи семтексу, я б тобі теж пораду залишив. Гаразд, грець із тобою. Що хочеш, те й роби! Тільки не відразу!

Сахно обірвав дріт від факсу-телефону і від настільної лампи. Скрутив хазяїнові руки й ноги і заклеїв скотчем рот.

– Сюди хто-небудь заходить? – запитав він хазяїна. Той заперечливо хитнув головою.

Сахно важко зітхнув. Ривком відклеїв із рота хазяїна смужку скотча. Той скрикнув.