Розділ «63»

Зупинилися перед приземкуватим одноповерховим будиночком за низенькою підстриженою чагарниковою огорожею, крізь пройму в якій проходила від тротуару до дверей будиночка викладена червоною цеглою стежина.

Нік і Сергій переглянулись.

– А якщо у нього зброя? – запитав пошепки Нік.

Сахно замість відповіді посміхнувся.

– Почекай тут, – сказав він Нікові й сам пірнув за ріг будинку.

Нік стояв біля дверей і дивився навсібіч. Скрізь тиша і ніч. Сніг більше не падав. Він тепер лежав на землі, темніючи на очах під тягарем власної вологи. Ще трохи, і сліду від нього не залишиться.

– Нік! – Із-за рогу будиночка пролунав шепіт напарника.

Нік підійшов і побачив Сергія, що акуратно відчиняв вікно.

– Це кухня! – прошепотів він. – Підсади!

Нік допоміг Сахнові забратися всередину. Потім заліз сам.

У будинку було тихо. Сергій відчинив холодильник, і тут же кухню залило світло слабкої жовтої лампочки.

Нік сторопіло стежив, як Сергій витягає з холодильника пиво, ковбасу, сир і все кладе на підлогу.

Зачинивши холодильник, він обернувся до Ніка.

– Спочатку треба поснідати, – прошепотів він. – Раптом пізніше не встигнемо?

Вони тихенько всілися за столик. Сергій знайшов ніж і нарізав ковбасу та сир. Відкоркував пиво. Зробив декілька ковтків навхильці й простягнув його Ніку. А сам кинув до рота шматок ковбаси.

– Полюбляю їсти в гостях, – прошепотів він. – Там, у холодильнику, ще пляшка «Столичної»! Нагадай, щоб я про неї не забув!

Нік кивнув.

Він раптом зрозумів, що вони помінялися ролями. І ця зміна влаштовувала Ніка. Від нього нічого не вимагалося, тільки слухатися вказівок. Командував тепер Сахно.

– Ну що, ходімо, – прошепотів, допивши пиво, Сахно. – Пора знайомитися з хазяїном.

Він узяв із кухонного столика ніж, яким різав ковбасу, обережно відчинив двері й зробив крок у темряву коридора.