Розділ «47»

– Ну що, за собак! – Він підняв свою чарку. – Пом’янемо!

Поцокались і випили одним ковтком.

– На поминках не цокаються, – сказав Нік.

– Та які ж це поминки, – Сахно пильно оглянув стіл. – Це так, святковий обід. Треба ж розслабитися!

Він узяв у руки маленький гострий ніж із чорною пластмасовою ручкою. Поклав буханець на таріль, і в його обличчі Нік раптом побачив недоброзичливу зосередженість. Сергій дивився на буханець хліба, як на ворога, якого готувався вбити. Повільно заніс ніж над хлібом, прокреслив поглядом вузьке коло по центру буханця та чітким рухом конвеєрного робота вирізав кружечок скоринки. Підчепив його лезом ножа, підхопив пальцями й озирнувся на пляшку горілки.

– Налий!

Нік розлив по чарках.

– Будьмо, – Сахно підняв свою чарку. – За світле майбутнє!..

Випивши, він закусив кружечком хлібної скоринки і повернув свій погляд на буханець.

– Відкорковуй вино!

Нік передав Сергію першу пляшку та став стежити за вже знайомим ритуалом, під час якого Сахно, здавалося, ставав абсолютно іншою людиною, ще менш зрозумілою і передбачуваною, ніж зазвичай.

Буханець прийняв у себе тільки півтори пляшки. Червоне вино зупинилось і заблищало маленьким круглим озерцем на місці вирізаної скоринки.

На обличчі Сергія прочитувалось явне роздратування.

Він дивився на вино, що залишилося в другій пляшці, й похитував головою. Потім обернувся до Ніка:

– Налий горілки і лисицю розклади!

Нік слухняно виконав вказівки. Йому не хотілося зараз суперечити Сергію або ставити його на місце. Це було б не лише даремною, але, можливо, й небезпечною справою. Було видно: все, що накипіло в Сергія за останній час, поступово виходило на поверхню. Він мовби готувався звільнити свою психіку від злості й напруження. Тож нехай уже краще розряджається на буханці хліба, нехай називає черепаху Ніною, нехай навіть освідчується їй – аби все це повернуло його врешті-решт у спокійний і робочий стан. Тим більше, що робота вже почалась. І він справді покірливо взяв на себе функцію сокири. Адже саме так його влітку назвав Іван Львович, іще перед тим, як Нік із ним познайомився. Сокира багаторазового використання…

– Ну що, ризикнеш? – запитав він, знову вказуючи поглядом на буханець.

Нік кивнув. Узяв гострий ніж. Нахилився над буханцем, трохи пародіюючи рухи Сахна. Вставив вістря ножа в середину винного озерця. Повільно повів ножем до краю. Дійшовши до краю буханця, почекав. Потім провів другу наскрізну лінію ножем і, підклавши лезо плазом під відрізаний шмат, підняв його і тут же м’яко опустив на блюдце. Буханець тепер був схожий на початий торт. Вино трохи сочилося з м’якуша хліба, що оголився.

– Молодець! – задоволено мовив Сахно. – Недаремно живеш!

Він уміло відрізав і собі шмат просоченого вином хліба. Уклав його на блюдці, підніс до рота. Спочатку відпив вино, що просочилося, потім акуратно взяв шмат рукою і, підтримуючи блюдце поряд, відкусив хліб.