Розділ «35»

– Тут росіян майже не буває, – мовив він, поправляючи на столі сервіровку. – Можу по хорошій свинячій відбивній з грибами зробити… теляча печінка є… свіжі овочі…

– Добре, – Нік рішуче кивнув. – Дві відбивні, два салати з овочів, горілки грамів триста і якої-небудь води.

– Огірочків солоних принести?

– Звичайно, неси, чого питати! – вставив Сахно.

Хвилин через п’ять Погодинський поставив на стіл огірочки, салат і карафку горілки. І пішов готувати гаряче.

– Слухай, наче при радянській владі все! – Сахно кивнув головою, проводжаючи старого поглядом. – Тільки за радянської влади у директора ресторану була ще й купа кухарів і офіціантів, а тут…

Нік кивнув.

– Щось не схоже це на популярний ресторан, – сказав він задумливо.

– Напевно, це пральня для відмивання бабла, – припустив Сахно.

Нік подумки погодився з цим припущенням, але промовчав.

А Сахно вже розлив у чарочки горілку. Підхопив пальцями дрібний огірочок і, піднісши те й інше до рота, завмер, запитально дивлячись на Ніка.

Нік підняв свою чарочку.

– То що, скоро розбагатіємо? – єхидно-жартівливо прошепотів Сахно і, піднявши на секунду чарочку, перекинув її до рота.

Дзенькнув дверний дзвоник, і вони обоє обернулися до дверей. Там на порозі зупинився якийсь німець із спантеличеним обличчям. Розгледівши двох відвідувачів, він голосно запитав щось по-німецьки.

– Чого йому? – поцікавився Сахно.

– Машина наша йому заважає, – пояснив Нік. – Говорить, не може виїхати.

– Туди твою… – розсердився Сахно.

Він устав з-за столу, пройшов повз німця у відчинені двері.

Нік спокійно спостерігав, як Сахно від’їхав кудись убік, і тут же повз вікна ресторану проплив величезний автобус, повний пенсіонерів.

Коли автобус зник, за вікнами ресторану з’явився приємний краєвид по той бік річечки – такі ж пряникові будиночки, вивіски із закрутистими назвами. І головне – не було видно похоронного лімузина, так палко любленого Сергієм.