Розділ «35»

– Жартує-жартує, – хихикнув Сахно.

– Та не жартую я, – Нік раптом розсердився. – Де рахунок?

Старий подивився на Ніка абсолютно отупілим поглядом. Відійшов убік, дістав із кишені блокнотик і ручку. Заповнив бланк рахунку і простягнув Ніку.

Нік відрахував сорок сім марок і простягнув хазяїнові ресторану.

Той узяв гроші й застиг, наче не знав, що йому тепер робити з цими грошима.

– Ходімо! – Нік роздратовано подивився на Сергія. Той долив горілку з карафи в склянку з мінеральною водою, випив залпом.

– Вибачте, – заговорив раптом Погодинський. – Моя вам порада – не намагайтесь отримати гроші по чекові в Моншау. Їдьте краще в місто більше – в Дюрен або Ахен. Розумієте?

Нік кивнув, хоча і не зрозумів сенсу такої поради.

Вони вийшли з ресторану. Похоронний лімузин повільно від’їхав, зник із очей Погодинського, відкривши улюблений пейзаж, цю картинку спокійного красивого життя, до якого він багато років колись присусідив своє непросте, але й невибагливе життя.

А чорний лімузин тим часом виїжджав на лісову дорогу, залишаючи позаду дивне красиве містечко – центр перестаркуватого туризму. Сахно міцно тримався за кермо, немов боявся, що, відпустивши його, звалиться набік. Нікові було абсолютно байдуже, що його водій п’яний. Він знову боровся із власними сумнівами, які, до того ж, уже ослабли й поступово розчинялися, поступаючись аргументам нового життя, аргументам нових думок. А дорога знову бігла сосновим лісом, і крони, що ховали її від неба, обманювали й хід часу. Аж поки Нік не глянув на годинник, бо йому здалося, що вже вечір. Але годинник показував чверть на п’яту, а отже, вечір був іще попереду.

Він дістав автомобільний атлас. Відшукав там і Дюрен, і Ахен. Потім обернувся до Сахна, і аж похолов: Сергій майже лежав на кермі, дивлячись уперед на дорогу примруженими від п’яної втоми очима.

– Гальмуй! – наказав йому Нік.

Сахно з’їхав з дороги, зупинив машину.

– Проспись, потім поїдемо далі!

– Запросто! – мовив неслухняним язиком Сахно, тут же притулився до своїх дверецят і заплющив очі.

Нік вийшов із машини. Пройшовся серед сосен. Утома починала долати і його. Теж захотілося спати. Він повернувся в машину, відкрив задні дверцята й улігся просто на жорсткий подіум для труни. Покрутився, затих.

Ранній вечір під кронами сосен міг здатися ніччю.