Розділ «Шлях до Старокостянтинова »

Наступного дня, після виходу з-під Збаража, пішли чутки, що у Старокостянтинові буде козацька залога, і хто захоче, може лишитися на військовому утриманні. Коли дісталися до містечка, Андрій бачив, що Павло Година не знаходить собі місця. Він ходив поміж козаками та був дуже стурбованим. Підлужний, звісно, відчував, що за «черв’ячок» точить сумління Павла. Нарешті він, узявши Андрія за руку, став говорити про своє бажання залишитися в цьому місті. Підлужному стало сумно. Шкода було втрачати такого вірного товариша, але він підтримав Павла у його рішенні бути у передовій козацькій залозі. Павло і з радістю, і з якимось сумом обійняв Андрія і промовив:

— Не мед їсти лишаюся, друже. Може, згину, а може, пощастить ще і Яринку побачити, тут же недалечко...

Андрій ще раз обійняв побратима і, підштовхнувши його, сказав:

— Іди спочатку до Петра... Скажеш, що я не проти. Ми з Яремою і хлопцями впораємось...

Павло залишився у складі однієї з двох козацьких сотень, що лишилися стерегти Старокостянтинів і замок побіля нього. Було велено з польським військом у бій не вступати, а триматися в замку та у місті. Уранці козаки десятки попрощалися з Павлом. Навкруги було чути й інші прощальні вигуки: побратими розходилися — кожен по своїй долі...