Розділ «Шлях до Старокостянтинова »

— Синочки, не маю ані хлібця, ані мелива... Татари все перевернули, навіть ліжники позабирали...

Тут уже Година розгнівався і став лаяти татар, поляків і всіх без розбору. Хлопці вже не сміялися, а Кульбаба невесело став втішати:

— Люди не винні, Павле. Скільки війська різного тут перейшло. Ходімо до табору, якось перебудемо...

Павлові вже не хотілося бігати по хатках та гепати посеред ночі у двері. Він ішов позаду всіх принишклий. Довелось Андрієві його втішати. Він обійняв товариша за плечі і примирливо промовив:

— Нічого, Павле... От доберемося до нашої Наддніпрянщини, то й від’їмося. Я сам тобі вареників зварю...

У таборі ще не всі спали. Дехто чекав козаків з їхніх торгів, але, побачивши пусті торби, козаки мовчки стали вкладатися. Павло повернув Макарові злоті та з досадою сказав:

— Ті пройдисвіти все забрали у людей... Як вони зимуватимуть?

Холод та голод рано розбудили сотню, і всі стали готуватися до походу, частенько поглядаючи в бік кухарів, що чаклували над казаном, від якого більше віяло димом, аніж чимось запашним та смачненьким. Макар Пилипенко пішов до сотенного, щоб розпитати про наміри, і пообіцяв випросити щось із харчів для своєї передової десятки.

Хлопці невесело шкребли ложками по полумисках, наповнених гарячою рідиною, зовсім не схожою на козацьку кашу. Там уже нічого не залишилось, і Михайло Білий знову став зачіпати Годину:

— Павлуню, якби в оці гарячі помиї та якогось мелива зі шматком сала... Так би черевце зраділо...

Павло глянув на Білого і мрійливо промовив:

— А в Шаргороді у Яринки зараз тепло в хатині, і харчів досить... Не прогнала б вона мене. А вродлива яка...

Після цих невеселих слів Михайлові більше не хотілося жартувати, і він, похитавши головою, пішов займатися своїми справами. Почувся клич до походу, і козаки сідали на коней, щоб продовжувати свій шлях. Добре, що було трохи ближче до рідної домівки.

Та шумить, гуде вітер по діброві.

Блудить, блудить козаченько по дорозі.

— Ой, чого ти, та мій коню, нудиш,

Із битої доріженьки блудиш?

Чи я тобі, та мій коню, важок,

А чи моя козацькая зброя,

А чи здобиченька моя?