Розділ «Полонення мурзи »

Макар, подумавши, запропонував:

— Треба ще раз послати тлумача та налякати, що вони звідси не вийдуть, допоки не повернуть людей. При цьому треба говорити, щодо нас ще прийшла підмога. Поки тлумач вестиме переговори, ми погарцюємо всією сотнею поблизу. Нехай чують, що нас чимало.

На цьому й зупинилися. Відправили тлумача з двома козаками, а сотня, знайшовши поблизу ординської зупинки підхоже місце для скачок, влаштувала справжнє свято козацької молодечої сили: витягнувшись довгастим колом, козаки носились по ньому з улюлюканнями та свистом. Здалеку могло відчуватися, що їх уже тисяча. Довго чекати посланців не довелося — вони наближалися до козацької сотні, радісно вимахуючи шаблями.

Козаки притишили коней і спішились. Андрій, прив’язавши Орлика та Воронька, кинувся до намету Петра, де тлумач уже розповідав, про що він домовився з ординцями. Микита весело розповідав, як змінився настрій у ординців, коли вони почули шалене тупотіння і козацьке улюлюкання.

— Коли ми, пане сотнику, наблизилися до татар, вони не хотіли й виходити до нас, а потім як бабця пошептала... Людей чимало наших врятуємо. Нехай відпускають усіх і повертають половину возів з награбованого! — закінчив Микита, і всі раділи скорому звільненню бранців.