Розділ «Полонення мурзи »

Татари сиділи тихо, іноді підкидаючи галуззя у вогнище. Один з них вставав та обходив намет, а зробивши огляд, знову сідав до вогнища. З’явилися Санько з Іваном, і коли вони виникли перед Андрієм, він аж здригнувся від несподіванки: хлопці стали невпізнанними. Підлужний затулив носа і тихо шепнув Саньковї:

— Від тебе смердить, як від барана. Татари тебе по запаху враз признають за свого. Ідіть уже...

Хлопці перехрестилися, піднялись на повен зріст і неспішно пішли у бік охоронців мурзи. Андрій з Павлом, мов химери, рухались за ними на відстані декількох кроків, не випускаючи з виду постаті друзів.

Підійшли майже впритул до охоронців, і ті, побачивши незнайомців, миттєво схопилися з місць і пішли назустріч. Санько засміявся і заговорив до них татарською мовою. Охоронці заспокоїлися і щось відповіли.

Підлужний бачив, як Санько з Іваном пройшли далі і через мить уже злилися з постатями охоронців мурзи. Андрій почув короткий зойк, і все затихло.

Коли козаки обережно підійшли до місця події, то здивувалися, побачивши, що на землі лежали тіла обох татарчуків, а Санько стояв на колінах, тримаючись руками за бік.

— Таки, бісів син, зачепив мене, хлопці... У нього був ніж, і ми вдарили майже одночасно, — прошепотів Санько.

— Ти сиди тут, не рухайся. Ми зробимо справу і не залишимо тебе, друже, — тихо сказав Андрій, і хлопці мотнули головами.

Треба було брати мурзу і його сина, часу для роздумів не мали. Андрій з Іваном, відкинувши поли, тихо зайшли до намету, а Павло лишився біля пораненого.

У темряві неможливо було щось розгледіти, і, тільки прислухавшись до переривчастого сопіння, вони второпали, де хто відпочиває. Ганчір’я й мотузки були за пазухою. Андрій, навалившись на одного, вдарив рукояттю ножа у скроню. Сонний татарин, не второпавши нічого, не подав ані звуку.

Іван «приголубив» свого підопічного не так сильно, і поки козаки в’язали їм руки, той татарин отямився і силкувався виплюнути ганчірку, щоб закричати. Іван щось промовив по-татарському, і старий мурза притих. Потім Яровий, хмикнувши, шепнув Андрієві:

— Я йому сказав, щоб не смикався, якщо не хоче зараз же побачитися з Аллахом... А ти давай, «відливай» свого. Немає в нас часу, щоб тут сидіти.

Підлужний дістав воду і став хлюпати безпорадному молодому мурзі на обличчя та поплескувати долонями по щоках, і той таки видавив із себе якісь слова. Андрій відчув, як напружилося тіло татарина, і одразу ж почав запихати йому в рот ганчір’я.

— Усе гаразд. У мене вже ожило мурзеня... Гукай Годину, нехай розріже поли намету, щоб їх вивести звідси, — сказав Андрій і тут же почув, як потріскує під Павловим ножем намет.

Підставивши ножі під боки татарським мурзам і давши кожному добрячого стусана, примусили виходити з намету. Недуже пручаючись, ординці вибралися і зупинилися, крутячи головами навсібіч, — імовірно, сподівалися на допомогу.

— Тепер, Павле, бери молодого, а я буду Санька виносити, — промовив Андрій і підійшов до товариша, що лежав на землі.

Санько побачив Підлужного і підняв руку, показуючи, що він живий, а коли Андрій нахилився за ним, тихо сказав:

— Андрію, якщо буде непереливки, то киньте мене тут, а самі тягніть тих бусурманів...

— Не турбуйся,, побратиме, витягнемо всіх... Головне — тебе, а ті самі йтимуть... — зауважив Підлужний.

Він почав перев’язувати Санька, обкручуючи полотняною стрічкою живіт. Потім всунув йому палицю в зуби, щоб часом не застогнав від болю під час ходи.