Органіст і горніст
Оксибафи (досл. гострий, посуд для оцту) - ударний інструмент із серії невеликих глиняних трубок або посудин різних розмірів. При ударі по них дерев'яним прутом виникали звуки різної висоти.
Давні греки винайшли також такий інструмент, як орган (досл. інструмент) - механічний духовий інструмент, хоча свого поширення він набув лише в елліністичну епоху.
Гра на музичних інструментах у греків зводилася до акомпанементу. На інструменті бралися лише ті ноти, які виконував співак, але поступово розвинулося "різноголосся", так звана гетерофонія, тобто звуки голосу і звуки супроводу перестали співпадати. Щоправда, Еллада знала лише співзвуччя і не знала акордів, які складалися з 3-х і більше звуків. Були відсутні також багатоголосся і оркестри, а хори виконувалися в унісон.
Основна теорія музики і музичної акустики була закладена в Греції Піфагором. Згідно з легендою, він встановив співвідношення між висотою звуку і довжиною струни - чим довша струна, тим нижчий звук. Простим співвідношенням довжин (1:2; 3:2; 4:3) відповідають благозвучні інтервали (октава, квінта, кварта).
На відміну від піфагорійців, учень Аристотеля Аристоксен наприкінці IV ст. до н.е. став надавати основне значення не математичним вишукуванням, а реально почутим співвідношенням між звуками. Протилежності цих двох напрямів довго зберігалися і визначали два різних шляхи музично- теоретичних досліджень.
У часи Аристоксена сформувалася і нотація - позначання звуків умовними знаками. Для цього використовувалися букви грецького алфавіту. Нотація вокальної та інструментальної музики дещо відрізнялася.
Поряд з музикою і співами в Античності паралельно згадувався і танець. Синтез танцю і музики мав навіть особливу назву - "хорея". Підготовка танцюриста проходила в три етапи. На першій стадії виявляли природні дані, де особлива увага зверталася на красу, бо, крім усього іншого, обрані повинні були танцювати і богів, а останні були красиві. Другий етап підготовки проходив під керівництвом педотриба (викладача гімнастики), який вчив досконало володіти своїм тілом. Якщо така мета врешті досягалася, то учень потрапляв у руки вчителя танців, який і долучав його до мистецтва імітації. Цей античний "балетмейстер" ставив завдання, по-перше, знайти імітацію для кожної фігури, а по-друге, розвивати професійну пам'ять танцюриста. Він повинен був бути і добре освіченим у музиці, ритміці, геометрії, філософії, риториці, живописі і скульптурі, оскільки античний
Танцюристка під музику авлета
глядач хотів бачити у танці багато аспектів людського буття, що були темами ораторських виступів і скульптурних зображень.
Теми і сюжети для своїх танців бралися з живої історії і міфів, що вимагало здатності їх переконливого тлумачення. А тут не можна було обійтися без філософії.
Танець складався з трьох частин: танцювального руху, фігури і показу. Значні труднощі викликали синхронні взаємодії з хором та інструментами, які супроводжували танець. Лише при одночасній і узгодженій зміні танцювальних рухів та звуків музики на танцювальну і звукову паузу можна було очікувати відповідного враження.
Не можна не відзначити і таку важливу сторону танцювального мистецтва, яка в давній Греції називалася "хірономією", тобто активна участь рук виконавців для передачі змісту і характеру танцю. Доповнюючи рухи корпуса і ніг, руки допомагали створити відповідний характер. А показ у танці нагадував сучасну пантоміму для того, щоб продемонструвати реальні події і атмосферу, яка відображала тему, сюжет і образи танцю.
Серед танцювальних жанрів виділяли трагічний, комічний і сатиричний. Танець античної трагедії носив назву "еммелія", який виконував хор і означав "злагодженість", "стрункість", "гармонійність".
Комічний танець за своїм характером і музикою радикально відрізнявся від "еммелії", оскільки таких було багато, бо Античність знайшла багато танцювальних варіантів для виразу комічного. Головним і найпоширенішим танцем античної комедії був кордакс. Він вважався сатиричним і вульгарним, оскільки в ньому часто використовувалися непристойні пози.
Взагалі існувало більше десяти комічних танців:
• "ігдіс" (ступка) - гумористичний танець, під час якого постійно били ногами в землю, ніби "товкли воду в ступі", і виконували переважно жінки (різновид сучасної чечітки);
• "бактріасмос" - жіночий танець живота, що походив з Бактрії;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЖИВОПИС І МУЗИКА“ на сторінці 6. Приємного читання.
