Велика група авлосів називалася за тим музичним репертуаром, який виконувався на цих інструментах:
• френетичний (сумний) або епікедичний (похоронний) авлос - використовувався при поховальних обрядах;
• "афіна" - для супроводу гімну на честь Афіни;
• маршовий - для військових потреб;
• піфійський - для виконання програмної п'єси для сольного авлоса, що символізувала боротьбу Аполлона з чудовиськом Піфоном.
Авлоси визначалися також і за тим, хто на них грав: дитячі, дівчачі тощо. Вони були винайдені у Фригії (Мала Азія). А згідно з міфом, авлос винайшла богиня Афіна.
Ставлення до авлетів було здебільшого зневажливим і не лише тому, що вони походили з людей нижчих станів, але й тому, що авлети грали в основному на бенкетах, "озвучували" оргії "золотої" молоді чи п'янки зрілих мужів, у кабаках і притонах. А авлетисток вважали навіть повіями. Хоча історія зберегла нам імена видатних авлетів: Олімпа (VII ст. до н.е.), Полімнеста з Колофона (VI ст. до н.е.) та його учнів - Крата і Гієракса. Твори першого пережили автора, і їх слухав Платон. І якщо вони були фригійцями, то з часом в Елладі з'явилися місцеві музиканти. Це тегеєць Клон (VII ст. до н.е.).
Проте, незважаючи на успіхи авлетики, традиційність поглядів на авлос як на інструмент нееллінського походження ще впливала на суспільну думку
Авлет з форбеєю на обличчі
Музи з подвійним авлосом і струнними інструментами
Спортивні змагання, що озвучувалися авлетом з подвійним авлосом греків. Це проявлялося в тому, що музика, виконана на авлосі, тривалий час не допускалася на всееллінські ігри. Але на третій рік 48-ї Олімпіади (586 р. до н.е.) на змагання в Дельфи вперше були допущені авлети і авлоди. Перший приз тоді здобув Ехемброт з Арка дії, який залишився першим і останнім переможцем, оскільки цей жанр більше ніколи не вводився у Піфійську програму змагань. Інакше склалася доля авлетики.
На тих іграх авлет з Аргоса Сактад переміг, зігравши на авлосі "піфійський ном" про битву Аполлона і Піфона. З тих пір авлетика стала обов'язково входити у програму змагань, а Сактад перемагав і на двох наступних олімпіадах. Після Сактада на Піфійських іграх шість разів підряд перемогу з авлетики отримував Піфокріт із Сикіона.
Ще одним музичним інструментом була сирінга або сирінкс (досл. свистіти), що спочатку використовувався пастухами. Основною частиною конструкції сирінги був "каламос" (тростина) з кількома отворами для пальців без мундштука (інколи всі духові інструменти без мундштука називали сирінгами). Хоча в XX ст. висловлено припущення, що деякі сирінги мали мундштук.
Для виготовлення сирінг використовували тонку тростину, що називалася "донакс", тому нерідко й інструмент називали просто донакс. Сирінги поділялися на звичайні одинарні - "мопокаламос" (одинарна тростина) та "палікаламас" (багатоствольна тростина). Останні являли собою з'єднання декількох (від 5 до 10) сирінг неоднакової довжини без отворів для пальців і скріплених між собою воском. Причому верхні закінчення трубок встановлювалися рівно, по одній горизонтальній лінії. Нижні ж закінчення трубок утворювали особливий згин, що нагадував крило птаха.
Кожна трубка монокаламоса могла відтворювати лише один звук. Інколи використовувалися монокаламоси з трубками однакової довжини. Для того, щоб на такому інструменті можна було видавати різні звуки, кожну з
Німфи із сирінгою і авлосом, а поряд з ними - Пан з авлосом
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЖИВОПИС І МУЗИКА“ на сторінці 4. Приємного читання.
