У Стародавній Греції були струнні, духові й ударні інструменти. Смичкових інструментів греки не знали. Струнні інструменти нерідко називалися загальною назвою – ліра.
Взагалі відомі ліри від 3 до 9 струн. Спочатку інструмент мав прямокутну форму і виконавець тримав його вертикально. У різні часи ліра виготовлялася з деякими видозмінами і з найрізноманітніших матеріалів. Звуковим ящиком для неї служив панцир черепахи, пізніше з дерева, але у формі панцира. Тому навіть досконалі форми ліри поетично називалися "хеліс" ("черепаха"). В архаїчних лірах над увігнутою поверхнею звукового ящика натягувалася вібруюча мембрана, зроблена з бичачої шкіри. Вона підпиралася "донаксом" (пластинкою з тонкої тростини). Інколи таку пластинку називали "істинним донаксом", який розміщувався у нижній частині ліри.
Бокові сторони звукового ящика називалися "анкони" ("виступи", "згони"). На них закріплювалися дві ручки, виготовлені звичайно з рогів диких козлів, і в таких випадках вони називалися "рогами"("керата"). З VI ст. до н.е.
Реконструкція 9-струнної ліри
Співаючий Орфей з кіфарою, який тримає в правій руці плектр
ручки виготовлялися з дерева і мали загнуті кінці, якими вони з'єднувалися з дерев'яною планкою, що виконувала роль перекладини, яка містилася між ручками і називалася "дзигон" ("перекладина").
Інколи цю частину інструмента називали "антикс" ("оправа"). Струни закріплювались з одного боку - на цій перекладині, а з другого - на невеликій дощечці, розміщеній у нижній частині звукового ящика і званій "хордотонос" ("струнонатягувач").
Найпоширенішою назвою струни є "хорде", що спочатку означало "кишка", струни дійсно виготовлялися з бичачих чи баранячих кишок або із сухожиль козлів. Можливо, і звучання давніх лір могло нагадувати голос бика, але швидше звучання струн сучасної віолончелі або контрабаса, ніж арфи. Підтвердженням цього можуть бути зображення голів биків на звуковому ящикові ліри.
Проте для означення струни використовували й інші терміни: "мітос" (нитка тканини) і "невра" (тятива). Усі струни мали однакову довжину, але відрізнялися товщиною. їх вібруючі частини були відокремлені особливою підставкою, що називалася "магас" (невелика дерев'яна планка, розміщена зверху звукового ящика, на близькій відстані від струнонатягувача).
Невід'ємною частиною ліри були шкіряна підставка або ремінь - "теламон", за допомогою якого інструмент прив'язувався на грудях виконавця. При цьому виконавець, стоячи, міг вільно користуватися інструментом, який тримав на колінах.
Грали на лірі пальцями або плектром, тонкою пластинкою, що виготовлялася з твердих порід дерева, слонової кістки, рогів тварин. Слово походить від грец. ударяти.
Виконавець на лірі називався лірист. Але музикант, який грав пальцями, називався "псалтом". Жінка, яка грала на
Алкей з барбітоном і Сапфо з лірою
лірі, називалася "псалтрія", а майстра, який виготовляв ліри, звали "ліропеос" (виготовлювач ліри).
Отже, ліра існувала в двох іпостасях: як інструмент, що активно використовувався на практиці, і як прообраз теоретичної системи. Згідно з давньою традицією, ліра була створена для копіювання трьох пір року. Тому вона мала всього 3 струни: високу, середню і низьку. Її використовували і в закритих, і відкритих приміщеннях. Виникла "ліродія" (пісня ліри) – це любовні і застільні пісні, твори різного змісту і форми.
Іншим інструментом була кіфара – більш удосконалена конструкція ліри, тому використовувалася лише професіоналами і мала декілька варіантів. Серед них найчастіше згадується барбітон, що називався "низькострунним" або "низькозвучащим". Його творцем вважають або Терпандра, або Анакрес- та, а виконавців на барбітоні називали барбітистами.
Іншою різновидністю кіфари була формінга або формінкс, яка теж мала від 3 до 7 струн і була невеликою за розмірами. Виконавець на формінзі називався "формікт".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЖИВОПИС І МУЗИКА“ на сторінці 2. Приємного читання.
